Його рідну Малокатеринівку ворог буквально «розбирає», знищуючи вулицю за вулицею. По селу летять авіаційні бомби, реактивна артилерія, а нині – дістають і дрони. Кожного разу, коли стається обстріл, а він якраз працює на зміні, серце здригається, адже там живуть рідні, близькі, знайомі, там його власний дім.
Це історія командира відділення пожежної частини Сергія Шевченко, який служить в лавах ДСНС з 2007 року.
Спілкувалися з ним з нагоди Дня пожежної охорони, який відзначається в Україні сьогодні, 17 квітня.
Далі в матеріалі 061.
Жартома Сергій каже: якщо ти в пожежній службі більше пʼяти років, то вже не залишиш її.
«Наша робота за час повномасштабного вторгнення змінилась дуже відчутно. Раніше ми виїздили на побутові, навіть, рядові пожежі. Зараз, після обстрілів, приходиться діставати, відкопувати людей з-під завалів. Гасимо пожежі, маємо справу з дуже масштабними руйнуваннями. Працюємо на місці ліквідації обстрілу і знаємо, що армія рф може завдавати повторних ударів по місцю, де працюють рятувальники. Це звичайно страшно, бо ніхто не розуміє, що буде вже за кілька хвилин», – починає розмову Сергій.
Під час розмови він ніяковіє та помітно нервує, бо не звик до спілкування з журналістами. Він згадує перший день повномасштабного вторгнення, коли о пʼятій ранку йому подзвонив двоюрідний брат, який служить у війську і повідомив про початок великої війни.
«Я не повірив. Подумав, а може наснилось мені то… Навіть, коли їхав на роботу, то не вірив, не хотів вірити…», – розповідає.
Вже 26 лютого 2022 року підрозділ Сергія виїхав на ліквідацію першого обстрілу. Говорить, що тоді навіть не до кінця розуміли, як тушити такі пожежі, бо з таким раніше не стикалися.
Потім бійці ДСНС неодноразово виїжджали в Степногірськ, де зустрічали та супроводжували евакуаційні колони.
«Автобуси і машини їхали по обʼїзній дорозі – ґрунтовій, після дощу там застрягали і ми їх витягали. Російська армія обстрілювала нас з артилерії. Але ти, коли на роботу приходиш, то відключаєш емоції. А вже вдома починаєш аналізувати і бувало таке, що аж страшно ставало», – каже.
В вересні 2022 року росіяни з С-300 вдарили по евакуаційній колоні на виїзді з Запоріжжя (Оріхівське шосе). Сергій разом з іншими ДСНС-никами одними з перших опинилися на місці трагедії.
«Тоді було багато загиблих і дуже багато поранених. Це був шок. В фільмі жахів такого не бачив. Більше того, за весь час своєї служби такого не бачив. Побиті машини, багато людей лежали… мертві і поранені. «Швидкі» одна за одною вивозили людей», – згадує Сергій.
Пожежники працюють в бронежилетах, шоломах – це плюс 14 кг ваги до спорядження. Кажуть, що важко, але питаннями безпеки не можна нехтувати.
Окрім Запоріжжя, підрозділ Сергія виїжджає на виклики у Балабино, Кушугум, Малокатеринівку, Григорівку.
Останнім часом, на жаль, таких викликів стало значно більше.
«Я сам з Малокатеринівки, коли були авіаційні обстріли, то більше 200 будинків було пошкоджено, ще 10 – повністю знищені, нема їх більше. Зараз fpv-дрони прилітають. І так щодня. Дрони чутно. От буквально пару змін назад виїжджали в Малокатеринівку після обстрілу дронами – там горів автомобіль. Приїхали і також над нами літали ворожі дрони. Цей звук не забути. Воно наче рій бджіл, аж пищить», – говорить.
Також Сергій розповів, як вночі ворог з РСЗВ атакував Малокатеринівку. Його 14-річний син тоді неабияк злякався та плакав. Тоді родина прийняла рішення переїхати до Запоріжжя. Зараз, коли Сергій на зміні, син слідкує за тривогами.
«Він за старшого вдома», – додає.
Попри важкі робочі зміни, небезпеку Сергій жодного разу не думав аби залишити роботу та кудись виїхати. Зізнається, що після стількох років служби, колектив – це вже не просто колеги, це друзі та друга родина.
«Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
Джерело: 061.ua