«Це парта мого Захарчика. Ось це його фотографія. Ми з 1 вересня переходимо у другий клас. Я його сьогодні не взяла, бо він би тут такого вогня дав», – усміхається Світлана, показуючи на невелику парту в одному з класів, облаштованих в укритті запорізького навчально-реабілітаційного центру «Оберіг».
Її син Захар має аутизм. Він не розмовляє, окрім кількох слів, дуже активний, чутливий до гучних звуків і важко звикає до нового. Коли Захар був меншим, родина приходила на дитячі майданчики близько дев'ятої вечора, коли там уже не було інших дітей. Побачивши дитину, хлопчик міг просто піти.
Тепер Захар знає своїх однокласників. Може йти з іншою дитиною за руку. Знає свою вчительку. Знає, якою дорогою треба йти до класу, де стоїть його стілець і що буде відбуватися далі. На це пішов рік.
«Вони дуже системні. Однією дорогою йдуть. Ось це його парта, він приходить, одразу сідає, підсувається стільчик, це його вчителька. Якщо ти десь відступив від цього, твій день може закінчитися через дві години, так і не почавшись», – пояснює Світлана.
Саме тому для батьків дітей з «Оберігу» рішення про зміну місця навчання стало дуже болючим та вкрай неочікуваним.
Унікальна школа, до якої нарешті вдалося звикнути
Не всі знають, що у Запоріжжі існує спеціальний навчально-реабілітаційний центр для дітей зі складними порушеннями розвитку. Він має назву “Оберіг”. Тут навчаються діти з інтелектуальними порушеннями, розладами аутистичного спектра, затримкою психічного розвитку та іншими особливими освітніми потребами.
За словами директорки центру Ірини Дуди, зараз у закладі 162 учні. 130 із них перебувають у Запоріжжі та навчаються у змішаному форматі. У центрі працюють близько 60 педагогів, серед яких дефектологи, логопеди, вчителі та фахівці, які проводять заняття з лікувальної фізкультури, ритміки, психомоторного розвитку та адаптивної комунікації.
Для багатьох родин «Оберіг» став місцем, куди вони потрапили після невдалих спроб навчати або соціалізувати дитину в інших закладах – дитячих садочках, інклюзивних класах та навіть приватних школах.
Назар разом з Павлом навчаються в 3-а класі. Батьки пояснюють, що хлопчики мають порушеннями поведінки, яке проявляється у складнощах з дотриманнях певних норм, непередбачуваними проявами, подекуди з агресією, істериками чи замкнутістю. Маленький Дмитро перейшов нещодавно у 2-а клас. Він хвилюється, коли бачить незнайомих людей, але з легкістю зголошується провести екскурсію і показати свій клас, який він знає та любить.
Тут же ми знайомимось з Світланою, мамою маленького Захарчика. Вона згадує, що з гіперактивним хлопчиком з аутизмом вони спробували три дитячі садки. Зрештою родину просили більше туди не приходити.
З двох років хлопчик постійно займався зі спеціалістами: спочатку індивідуально, потім у групах. Батьки поступово привчали його просто перебувати поруч з іншими дітьми. Навіть басейн для сина поставили вдома, адже у звичайному басейні надто шумно, Захар закриває вуха і вже не чує тренера.
За один навчальний рік в «Оберезі», каже Світлана, змінилося те, що з боку може здатися дрібницями. У Захара з'явився режим. Він сам прокидається близько 7:30. Навчився перебувати серед дітей, брати участь у спільних заняттях. Родина навіть може іноді поїхати в гості, а ще недавно це було майже неможливо.
«Найголовніше тут – соціалізація. Навіть за гроші ти не можеш просто привести його кудись у групу. Його потримають 30 хвилин і повернуть. А тут знають, що з ним робити. Він може прийти в поганому настрої, кричати, впасти на підлогу, а через п'ять хвилин спілкування з вчителем, уже сидить. Тут дуже класні спеціалісти. За допомогою він пише, збирає якісь предмети, водить хороводи. Захар навчився саме тут проводити час в колективі», – говорить вона.
Поки Захар навчається, Світлана або ж її чоловік часто залишається у школі. Сідає з ноутбуком у холі й працює дистанційно. Так роблять й інші батьки молодших дітей. Хтось може поїхати, але дехто мусить бути поруч: дитина може розплакатися, перевтомитися, їй може знадобитися допомога раніше, ніж закінчаться уроки.
У серпні батькам сказали: з 1 вересня тут навчання не буде
До початку нового навчального року залишалося кілька тижнів, коли родинам повідомили: діти більше не навчатимуться за звичною адресою. Сам «Оберіг» не ліквідовують і не реорганізовують. Натомість його учнів планують розділити між двома іншими закладами обласного підпорядкування. Молодші класи мають навчатися на базі «Орієнтира», середні та старші – у «Світанку». Батькам сказали, що це тимчасово, але жодних конкретних строків та гарантій щодо повернення не надали.
Олена Жовніренко – мама дев'ятирічної дитини, яка переходить у третій клас. Вона пояснює проблему однією фразою:
«Зараз нас просто поставили перед фактом. У наших дітей є школа. Ми просимо просто залишити нас тут. Нам більше нічого не треба. Весь організаційний та навчальний процес знаходиться тут. Під наших дітей було облаштоване укриття з усім необхідним».
У нинішньому приміщенні «Оберегу» є облаштоване укриття, в якому діти вже навчалися. Його відремонтували у 2022 році коштом обласного бюджету за участі партнерських організацій і пристосували для занять дітей.
Батьки показують маленькі класи, зали для занять активностями, парти, меблі, навчальні матеріали. Для дітей, які можуть гостро реагувати навіть на зміну звичного маршруту – це безпечне та зрозуміле для їх психіки середовище, яке вони вже вивчили.
«Є діти, для яких навіть найменша зміна маршруту – це вже колосальний стрес. Нове приміщення – тим більше. Це буде великий відкат назад. Проте цього ніхто не враховує, а нас ніхто не чує. Ніхто навіть не намагався з нами урегулювати це питання. У нас є багато питань, на яких просто немає відповіді»., – говорить Олена.
Ксенія Маєвська готує дитину лише до першого класу. «Оберіг» вона обрала саме через середовище: спеціальні матеріали, сенсорні потреби дітей, можливість усамітнитися, фахівців, які знають, як працювати з такими учнями.
«Комусь потрібна тиша, комусь – сенсорне насичення. Тут зроблено все. Такі умови потрібно покращувати, а не погіршувати», – говорить вона.
Батьки, які побували у приміщеннях «Світанку», куди планують перевести старших дітей, стверджують, що запропонований простір значно поступається нинішньому. Вони говорять про невеликі приміщення, відсутність повноцінного санвузла в запропонованій частині укриття та сумніваються, що там можна відтворити сенсорні й інші спеціалізовані зони.
Заступниця голови Запорізької ОВА Людмила Бухаріна під час брифінгу зазначила, що «Орієнтир» та «Світанок» – нібито такі самі спеціальні заклади, а умови в запропонованих укриттях, за її словами, «абсолютно ті самі, навіть дещо кращі» за ті, в яких раніше навчалися вихованці «Оберегу».
Для чиновників головним аргументом є збереження послуг і колективу. Для батьків – те, що дитина отримує ці послуги не у вакуумі. Середовище для неї теж є частиною навчання.
Що кажуть про педагогів та навчання дітей в нових умовах
Директорка «Оберігу» Ірина Дуда підтверджує: педагогічний колектив мають зберегти повністю. Діти переїдуть разом зі своїми вчителями, асистентами, помічниками та іншими працівниками.
«Педагогічний колектив залишається у повному складі. Ніхто не звільняється, заклад не реорганізовується, не ліквідовується і не скорочується. Усі діти переміщуються разом зі своїми вчителями, асистентами, помічниками та всім персоналом, який є у нашому закладі», – пояснює директорка «Оберегу» Ірина Дуда.
В обласній військовій адміністрації також наголошують, що йдеться не про закриття чи реорганізацію центру. Заступниця голови Запорізької ОВА Людмила Бухаріна, для дітей мають зберегти і класи, і педагогів, і весь комплекс послуг.
«Єдине, що змінюється для учнів "Оберегу", вчителів і родин, – фактична адреса отримання цих послуг. Фізично дітки мають їхати до іншого безпечного місця», – пояснює Людмила Бухаріна.
У нових локаціях учні «Оберегу» не повинні змішуватися з вихованцями закладів, які їх прийматимуть. Але є суттєва зміна через обмеженість приміщень навчання планують організувати у дві зміни.
«Для наших дітей передбачені окремі приміщення, ми не будемо пересікатися з учнями інших закладів. Проте потрібно розуміти, що це все ж не наш простір, а укриття іншого закладу. Нам виділяється декілька приміщень, і ми плануємо організувати освітній процес у дві зміни», – пояснює директорка.
Для підвезення цього року «Оберіг» отримав два шкільні автобуси. Маршрути, за словами Ірини Дуди, ще мають скласти залежно від того, звідки потрібно буде забирати дітей. Частина батьків, як і раніше, зможе привозити їх самостійно. Інша частина має доставити учня до точки збору й посадити в автобус.
У прифронтовому Запоріжжі до поведінкових труднощів додається ще одна обставина – повітряні тривоги, атаки дронів та авіабомб.
«Ми знаємо, що в будь який час доби у нас тривога. От автобус їде. Тривога, летять КАБи. Які дії водія? Які дії людини, яка супроводжує цих дітей?» – запитує Олена.
В адміністрації закладу зазначають, що ще прорацьовують це питання з маршрутами, проте в тривогу шкільний автобус не може продовжити рух, а має зупинитися та висадити дітей поруч з найближчим укриттям. Для дітей з особливими освітніми потребами це може стати додатковим стресом.
Що відомо про підземну школу та коли вона з’явиться у учнів “Оберігу”
Є ще одне питання, на яке батьки хочуть отримати відповідь: чому взагалі «Оберіг» має переїжджати, якщо діти мають обладнане приміщення, укриття і спеціально створене для них середовище?
Офіційно ОВА пояснює, що центр продовжить роботу, але зміниться «фактична адреса отримання послуг». При цьому конкретну причини, через яку діти не можуть залишитися у нинішньому приміщенні, посадовці не називають.
Відомо, що зміни можуть бути пов’язані з іншим закладом освіти. На території «Оберегу» почали будувати підземну школу для іншого ліцею. Олена Жовніренко згадує, що на початку будівництва батьків спеціально збирали на зустріч. За її словами, представники влади пояснювали: інший ліцей користуватиметься підземною школою в одну зміну, а діти «Оберегу» зможуть навчатися там в іншу.
Батьки прямо запитували, чи не означає будівництво, що їхній центр згодом доведеться звільнити.
«Нас запевнили, що все буде добре. Ми повірили, що з нашими дітьми все добре. Ми десь розуміли, що нам не дістанеться там місця. Ми зовсім не проти цього закладу та підземного простору для них. Ми ж абсолютно задоволені своїм укриттям», – пояснюють батьки дітей.
Згодом батьки дізналися, що територію передали іншому закладу, хоча будівлі «Оберегу» залишилися за центром. А вже на початку серпня родинам повідомили про майбутній переїзд. Представники влади зауважують, що в майбутньому розглядають можливість побудувати підземну школу для діток з «Оберігу», але наразі немає ні фінансування, ні розуміння де саме це будуть робити
«Стіни – це нічого. Головне ж діти»
На зустрічі з батьками прозвучала фраза, яку потім згадували одразу кілька людей: головне – не стіни, а діти.
Мама 15-річного Івана Яна Шаповал із цим категорично не погоджується. Її син має аутизм і навчається в «Оберезі» з першого класу. За ці роки школа стала для нього знайомим, передбачуваним простором.
«Ну в сенсі – стіни нічого? Для наших дітей ці стіни побудовані. У цих стінах діти росли, розвивалися, навчалися комунікувати. Це їхня територія, це їхній заклад. Чому ви вирішили, що маєте вирішувати долю дітей з такими вадами та об’єднуєте абсолютно різні спеціалізовані заклади. Тут є облаштоване укриття. Діти отримують тут освіту, реабілітацію, підтримку спеціалістів. Я не бачу жодних підстав для того, щоб діти переїжджали. Кому це потрібно? Чому? Ми не розуміємо», – говорить вона.
Батьків турбує і те, що на момент зустрічей вони не побачили документа, який би чітко визначав терміни такого переміщення.
«Якщо ця дія тимчасова, надайте батькам документ, де буде написано чорним по білому: ваші діти такого числа вийдуть звідси, а такого числа повернуться. Печатка і підпис. Оце я називаю "тимчасово". А зараз це просто коридорні балачки », – говорить Яна.
Для родин це принципове питання. «Тимчасово» може означати місяць, навчальний рік або назавжди.
«Скажіть спасибі, що вас не розподілили по інклюзивних класах»
Син Наталії Кравець переходить до п'ятого класу. Він має аутизм. Може галасувати, стукати, щипатися, переживати поведінкові зриви. Родина змінила три дитячі садки з інклюзивними групами. З одного їх зрештою попросили піти. На свята хлопчика могли не кликати, бо він «поводитиметься не так».
«Ми потрапили сюди, я вам скажу, в рай. Ми ходили в дуже багато приватних закладів. І повірте, гроші питання не вирішують. Це біль кожної матері тут, коли дитину не звуть на дитяче свято, лише тому, що вона може якось не так себе вести. Можна платити 20–30 тисяч на місяць за дитину і це не вирішує питання. Питання вирішує цей колектив. Ми занепокоєні, чи вдасться зберегти колектив закладу в нових умовах», – говорить Наталія.
Її син кілька років навчається з тими самими дітьми. У нього з'явився найкращий друг Микита. Він знає, коли буде фізкультура, куди треба йти, де переодягатися, хто зараз зайде до класу.
Для дитини, якій складно комунікувати з людьми, це величезний результат. Саме тому Наталію особливо зачепила фраза, яка, за її словами, прозвучала на зустрічі з представниками влади: батькам варто бути вдячними, що дітей не розподілили по звичайних інклюзивних класах, а зберегли їхні класи й педагогічний колектив.
«Вони позбавляють наших детей не просто приміщення, а життя, соціуму. Я запитала: ви бачили наших дітей? Ви знаєте їх. Якщо така дитина замкнеться в собі, то дуже важко буде до них знайти підхід. Мами таких дітей у 70% не можуть піти на роботу, бо вона не може покинути дитину. Батьки таких дітей наразі захищають Україну в той час, як хтось інший ображає їх беззахисних дітей» – каже Наталія зі сльозами на очах.
Найбільший її страх навіть не в тому, що доведеться їздити далі. Вона боїться, що система, яку роками вибудовували навколо цих дітей, почне розсипатися: хтось із педагогів не витримає роботи на двох локаціях, комусь стане складно добиратися, частина батьків переведе дітей на індивідуальні заняття або залишить удома.
До першого вересня залишилося зовсім небагато часу. Батьки поки й гадки не мають, чи зможуть дітки навчатися в новому місці.
Право на освіту для дитини з особливими освітніми потребами – це не просто можливість 1 вересня зайти до якоїсь будівлі, де є вчитель і парта. Це можливість отримувати освіту в середовищі, яке враховує її реальні потреби і не руйнує те, чого дитина досягала роками.
Джерело: 061.ua