Понад чотири роки частина громад Запорізької області існує без доступу до власних територій. Їхні мешканці роз'їхалися Україною та світом, комунальне майно залишилося в окупації, а місцева влада продовжує працювати у Запоріжжі. Адміністрації зберігають штати, отримують бюджетне фінансування, реалізують соціальні програми та підтримують зв'язок із переселенцями. Але скільки коштує така робота і чи виправдане утримання управлінського апарату громад, які фізично не можуть управляти своїми територіями?
Журналісти 061 проаналізували відповіді на інформаційні запити до Запорізької обласної військової адміністрації та релокованих громад, дослідили їхні видатки, соціальні програми й поспілкувалися з представниками місцевої влади. Розповідаємо, як функціонує система управління громадами в окупації, куди спрямовують бюджетні кошти та чи важливим є збереження цих адміністрацій.
Звідки гроші у громад, які втратили свої території
Після початку повномасштабного вторгнення органи місцевого самоврядування багатьох громад Запорізької області були змушені евакуюватися. Однак окупація не означала автоматичного припинення їхньої діяльності чи ліквідації місцевих бюджетів.
Громади продовжують отримувати державні трансферти, а в окремих випадках навіть власні податкові надходження. Водночас вони зберігають відповідальність за бюджетні установи, працівників, соціальні програми та підтримку мешканців.
За даними дослідження руху ЧЕСНО, яке охопило 115 повністю окупованих громад України, річний план їхніх видатків у 2025 році становив майже 14 млрд гривень. Найбільші бюджети серед них мали, зокрема, Енергодарська, Мелітопольська та Бердянська міські громади Запорізької області.
Основним джерелом наповнення бюджетів досліджених громад були трансферти з державного бюджету, а це понад 84% надходжень. Ще близько 11% становили податки. Найбільшою статтею видатків стали міжбюджетні трансферти – 2,6 млрд гривень, або 38,3%. Значна частина цих коштів спрямовувалася на оборонні потреби.
У відповіді на запит 061 Запорізька ОВА зазначила, що повноваження військових адміністрацій визначаються Законом України «Про правовий режим воєнного стану». Серед них – затвердження та виконання місцевих бюджетів, управління комунальним майном, забезпечення роботи освітніх і соціальних установ.
Проте частину цих функцій на окупованих територіях фізично виконувати неможливо. Тому діяльність релокованих адміністрацій поступово змістилася в бік підтримки переселенців, військовослужбовців, збереження освітніх закладів та підготовки до можливого відновлення роботи після деокупації.
Штат є, але працює лише частина: скільки людей утримують релоковані адміністрації
Один із показників, який дозволяє оцінити роботу релокованої влади – це співвідношення затвердженої штатної чисельності та фактичної кількості працівників. Як показали відповіді на запити 061, у невеликих громадах ці цифри можуть відрізнятися в кілька разів.
Наприклад, у Новенській селищній військовій адміністрації Мелітопольського району затверджений штат на початок 2025-го, 2026-го та станом на 24 червня 2026 року залишався незмінним – 13 посад. Фактично ж працювали лише п'ятеро людей.
Ще помітніша різниця у Якимівській селищній військовій адміністрації того ж району. Із 14 передбачених штатних одиниць станом на 24 червня 2026 року фактично працювали лише двоє людей. Таким чином, зайнятими залишалися приблизно 14% передбачених посад.
У Гаврилівській сільській військовій адміністрації Мелітопольського району, яка раніше мала назву Чкаловська, штат зріс із 12 посад на початку 2025 року до 14 на початку 2026-го. Однак фактична чисельність залишилася незмінною — троє працівників.
Подібна ситуація і в Приазовській селищній військовій адміністрації Мелітопольського району. На початку 2025 року її штат становив 13 посад, із яких фактично були зайняті шість. Згодом штат збільшили до 14 одиниць, а на початку 2026 року кількість працівників скоротилася до п'яти. Станом на 24 червня ці показники не змінилися.
Схожа ситуація і в Бердянському районі, де після окупації продовжують працювати вісім релокованих громад. За словами заступника голови Бердянської районної державної адміністрації Володимира Сенченка, скорочення чисельності працівників відбувалося поступово. Частина посадовців виїхала в інші регіони, частина не захотіла залишатися працювати у Запоріжжі.
Нині фактична чисельність працівників релокованих громад Бердянського району становить приблизно п'яту частину довоєнної. Це дозволяє економити кошти фонду оплати праці та спрямовувати їх на інші потреби, зокрема підтримку Сил оборони.
Крім того, військові адміністрації не єдині структури, які можуть зберігатися після релокації. У громадах продовжують існувати виконавчі органи, окремі комунальні підприємства, освітні та соціальні установи. Відповідно, видатки безпосередньо на військову адміністрацію не відображають повної вартості утримання управлінського апарату та бюджетної сфери громади.
Від кількох тисяч до мільйонів: яку допомогу отримують переселенці
Ще один показник діяльності релокованої влади – кількість мешканців, яким адміністрації допомагають, та обсяги фінансування відповідних програм. І тут різниця між громадами виявилася суттєвою.
У Новенській селищній військовій адміністрації Мелітопольського району повідомили, що на внутрішньому обліку перебувають 242 переселенці. У 2024 році допомогу через адміністрацію отримали 58 людей, у 2025-му – 95. На програму соціального захисту окремих верств населення Новенської громади у 2024 році спрямували близько 4,7 тисячі гривень, у 2025-му – 42 тисячі.
Окремо діяла програма підтримки внутрішньо переміщених та евакуйованих мешканців громади. Її фінансування становило 12,3 тисячі гривень у 2024 році та майже 20 тисяч у 2025-му. Тобто за двома зазначеними програмами у 2025 році було профінансовано близько 62 тисяч гривень.
У Великобілозерській громаді Василівського району у 2024 році на підконтрольній Україні території перебували 956 переселенців, із них 618 у Запоріжжі та Запорізькому районі. У 2025 році їхня кількість становила 964 особи. На програму підтримки ВПО у 2024 році спрямували 140 тисяч гривень, у 2025-му – понад 505 тисяч.
Крім бюджетних виплат, адміністрація залучала допомогу благодійних організацій. Зокрема, у 2024 році було зафіксовано понад чотири тисячі випадків видачі різних видів допомоги.
У Новобогданівській громаді Мелітопольського району кількість переселенців на обліку зросла з 392 у 2024 році до 439 у 2025-му. У 2025 році на соціальну підтримку незахищених верств населення передбачили 160 тисяч гривень, ще 420 тисяч – на підтримку мобілізованих військовослужбовців та 80 тисяч – на допомогу ветеранам і родинам загиблих та зниклих безвісти.
Степногірська громада Василівського району згідно з даними Deep State наразі перебуває у частковій окупації, але не саме селище Степногірськ. Територія громади розташована на лінії фронту, де тривають активні бойові дії. Через це населення евакуювали, а Степногірська селищна військова адміністрація зараз працює у Запоріжжі.
До повномасштабного вторгнення у всій громаді проживали близько 9 тисяч людей. У відповіді на запит 061 в адміністрації зазначили, що кількість ВПО, які мешкають у Запоріжжі та Запорізькому районі становить 3250 осіб.
У 2024–2025 роках у громаді діяла програма підтримки внутрішньо переміщених мешканців. На неї спрямували 144 тисячі гривень у 2024 році та 210 тисяч гривень у 2025-му.
В Олександрівській громаді Мелітопольського району у 2024 році у внутрішньому реєстрі громади перебували 509 мешканців: 137 із них жили у Запоріжжі, 123 – в інших регіонах України, 199 – за кордоном. Ще 50 жителів громади служили у ЗСУ. На початок 2025 року загальна кількість людей у реєстрі залишилася такою самою, однак військовослужбовців стало вже 61.
У 2024–2025 роках на соціальні та гуманітарні програми громада спрямувала близько 2,4 млн гривень. Із них 2,06 млн гривень на програму підтримки мобілізованих військовослужбовців, ще 217,3 тисячі на соціальний захист населення. Окремо адміністрація повідомила про майже 3 млн гривень допомоги військовим частинам: за ці гроші купували автомобілі, тепловізори, ноутбуки, системи Starlink, зарядні станції та інше обладнання. :
У 2025 році 16 мешканців громади отримали матеріальну допомогу на лікування на загальну суму 106 тисяч гривень.
Енергодар: великі бюджети, оборона та підтримка тисяч переселенців
Окремий приклад – Енергодарська громада. На відміну від невеликих сільських адміністрацій, вона має значно більший бюджет, а також зберігає зв'язок із великою кількістю мешканців, які виїхали після окупації міста.
За словами начальника Енергодарської міської військової адміністрації Дмитра Орлова, офіційна статистика щодо кількості енергодарців на підконтрольній Україні території не відображає повної картини. Він пояснює це тим, що перші евакуаційні колони у 2022 році не проходили централізованого обліку. Люди виїжджали з окупації та роз'їжджалися різними містами.
Нині на підконтрольній Україні території перебувають близько 30 тисяч енергодарців, тоді як офіційно облікована кількість становить приблизно 15 тисяч.
Для підтримки мешканців громада створила центри допомоги у Запоріжжі, Дніпрі та Києві. Перший із них відкрився у Запоріжжі ще у вересні 2022 року.
Спочатку головною потребою була гуманітарна допомога – продукти, засоби гігієни, постільна білизна, посуд та інші речі, необхідні людям, які виїхали практично без майна. Згодом потреби змінилися.
«Час змінює потреби. Спочатку, коли люди виїжджали, вони орендували квартири, в яких нічого не було. Нам допомагав Червоний Хрест: постіль, розкладачки, посуд, продукти, гігієнічні набори. За два-три роки люди якимось чином облаштували свій побут, і зараз більше потрібна консультаційна допомога. У нас є центр життєстійкості, де фактично щодня проходять заходи, щоб люди могли впоратися з постійним стресом і вигоранням. Також почалися питання оформлення майна, компенсацій за втрачене житло. Потрібні послуги ЦНАПу, Пенсійного фонду, Центру зайнятості, юридична допомога. Люди можуть прийти до нашого центру й отримати цю підтримку», – розповідає Дмитро Орлов.
У громаді також продовжують працювати три дитячі садочки, а школярі мають можливість навчатися у змішаному форматі.
Окремий напрямок – підтримка військовослужбовців. В МВА повідомили, що за час повномасштабної війни Енергодарська громада спрямувала на допомогу Силам оборони понад мільярд гривень. Крім того, діє місцева програма матеріальної підтримки військовослужбовців та їхніх родин. Зокрема, передбачена разова допомога у розмірі 50 тисяч гривень. Громада також компенсує військовим перший внесок за програмою «єОселя» до 200 тисяч гривень.
Серед найбільших напрямків видатків громади – допомога військовим, соціальна підтримка та заробітна плата працівників бюджетної сфери. При цьому фінансові можливості Енергодара відрізняються від інших окупованих громад завдяки надходженням, пов'язаним із Запорізькою атомною електростанцією.
Ми також запитали Дмитра Орлова, як змінилося навантаження на адміністрацію після окупації Енергодара та які функції вона продовжує виконувати без доступу до міста.
«У нас не стало менше роботи. Раніше ми допомагали окремим категоріям – людям з інвалідністю, дітям з інвалідністю. Зараз фактично всі, хто виїхав, потрапили до категорії незахищених, і ми повинні про них дбати. Є військові, ветерани. Комунальний сектор ми, звичайно, зараз не обслуговуємо, бо не маємо доступу до території. Але й людей там не працює: залишається директор і бухгалтер, щоб юридично зберегти підприємство», – пояснює Орлов.
Бердянський район: 700 мільйонів на оборону та допомога людям, які втратили доступ до житла
Ще один приклад роботи релокованої влади – Бердянський район, до складу якого входять вісім громад. Після окупації вони продовжили працювати на підконтрольній Україні території, а районна адміністрація координує їхню діяльність.
За словами заступника голови Бердянської РДА Володимира Сенченка, нині робота району зосереджена на трьох напрямках: підтримці Сил оборони, допомозі ветеранам і родинам військовослужбовців та підтримці внутрішньо переміщених осіб.
У 2025 році громади Бердянського району перерахували до обласного оборонного фонду 700 млн гривень. Ці кошти, за словами посадовця, спрямовуються на забезпечення потреб військових.
Після окупації суттєво скоротилася і кількість працівників громад.
«Якщо брати штатну чисельність у громадах, то це десь п’ята частина від тієї чисельності, яка була до початку повномасштабного вторгнення. Тобто є значна економія фонду оплати праці, і ці кошти також спрямовуються на підтримку Сил оборони. Скорочення відбулося, можна сказати, еволюційним шляхом: хтось поїхав, хтось не захотів залишатися в Запоріжжі. Водночас усі керівники наших громад перебувають тут і щодня працюють», – розповідає Сенченко.
Водночас адміністрації продовжують працювати з переселенцями. За час повномасштабного вторгнення загалом із району виїхали близько 40 тисяч людей, із них приблизно 12,5 тисячі перебувають у Запоріжжі та області.
Для підтримки мешканців працює інформаційно-ресурсний центр Бердянського району з осередками у Запоріжжі, Києві та Трускавці.
Зокрема, у Запоріжжі на базі центру можна отримати консультації Пенсійного фонду, юридичну та психологічну допомогу. Також тут працюють представники громад, облаштований простір для ветеранів та організовуються заходи для дітей.
Окремий напрямок – допомога з оформленням заяв до Міжнародного реєстру збитків. Це особливо актуально для людей, чиє житло залишилося в окупації, але не було фізично зруйноване.
Питання житла залишається одним із найболючіших для переселенців. Більшість людей змушені орендувати квартири, а можливості придбати власне житло обмежені.
Чи потрібні адміністрації, якщо громади залишаються в окупації
Питання доцільності утримання релокованих адміністрацій залишається одним із найбільш дискусійних. З одного боку, їхні повноваження суттєво обмежені відсутністю контролю над територіями. Частину функцій, передбачених законодавством, фізично виконувати неможливо.
З іншого сотні тисяч мешканців окупованих громад залишаються громадянами України, потребують документів, соціального захисту та допомоги з майновими питаннями. Для багатьох важливо також зберігати зв’язок із земляками й відчуття належності до рідного міста чи села, навіть перебуваючи за сотні кілометрів від дому.
Ми запитали начальника Енергодарської МВА Дмитра Орлова, як він відповідає на суспільне питання про доцільність фінансування адміністрацій, чиї території вже понад чотири роки залишаються в окупації.
«Можна прийняти рішення, що ці території вже не наші. І тоді кожен фахівець із військових адміністрацій, виконавчих комітетів піде шукати собі роботу. А якщо ми маємо на меті відвоювати й деокупувати всі ці території, то хто потім буде їх відновлювати? Я дуже сумніваюся, що люди з Ужгорода чи Тернополя поїдуть працювати на щойно звільнені території. Ці люди (які нині працюють в релокованих ВА, – прим. ред) проявили свою проукраїнську позицію найціннішим, що в них є. Вони виїхали, залишили все своє майно, хтось родичів, батьків, друзів. Перші роки їм аплодували, казали: молодці, що виїхали, не пішли працювати на окупантів. А потім щось змінилося в суспільстві, і почали казати, що ВПО вже всім набридли. На мою думку, їх потрібно максимально підтримувати. Бо є люди, які свідомо можуть повернутися на окуповану територію, розуміючи, що там є хоча б житло. І який приклад ми даємо тим, хто ще хоче звідти виїхати?» – говорить Орлов.
Подібну позицію висловлює заступник голови Бердянської РДА Володимир Сенченко. Він звертає увагу на юридичну роль релокованих громад.
«Дуже важливо зберегти цю юридичну статусність. Крім того, функція релокованих громад – це можливість представляти їхні інтереси в міжнародних судах і через репараційні механізми. Тому що дуже багато втрачено майна не тільки людей, а й комунальної власності. Це величезна кількість шкіл, дитячих садочків, усіх цих будівель», – пояснює Сенченко.
Джерело: 061.ua