Вони стоять на захисті Запорізької області з першого дня повномасштабної війни. Говорять, що ситуація на фронті тяжка, але контрольована. Після звільнення захоплених територій, вони поїдуть в Крим – на риболовлю.
Це історія військових із "козацького батальйону".
"Ворог кожного дня намагається йти в наступ, але тут стоїмо ми і ми їх відбиваємо. Вони знають наші чорні шеврони: "Воля або смерть". Ми – махновці, а махновці, самі знаєте, яка армія була. Вони по нам стріляють з усього, що мають: від автоматів до ракет, заходять і вертольоти, і самольоти. Раніше вони вели себе нагло, залітади близько до лінії зіткнення, а зараз випускають свої НУРСи (некерована авіаційна ракета, ред.) за 5-7 км до нас… Як тільки знищимо їхній БК, техніку чи особовий склад, то вони мовчать, затихають. Ворог розуміє мову сили. В нас технічні можливості набагато краще", – розповідає дорогою до позиції військовий на позивний "Богун".
Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний вручив "Богуну" нагородну зброю.
Він каже, що за понад рік українська армія стала ще сильніша та ще мотивованіша, адже у багатьох військових будинки опинились в окупації і їх треба звільняти.
"Люди нас чекають, ми це знаємо. Віра надає сили козакам. Ми за родиною дуже скучили і за рідними містами та селами", – кажуть військові.
На фронті немає випадкових людей. Так говорить сивочолий бородань на позивний "Дід". Він дуже пишається своїми побратимами. Каже: "колектив – дай боже кожному".
"Тільки я не "Дєд", а "Дід", уточню. І … я ще молодий, мені лише сьомий десяток. Зараз, коли дивлюсь на батальйон, то в мене гордість і віра в перемогу все вище. Є хлопці, які ще рік тому не знали, як автомат тримати правильно, а зараз – це вовки", – каже він.
Він має козацьку сережку у вусі та курить люльку. А ще, "Дід" точно знає, що перемогти ворога на фронті – це ще не вся справа, є ще один ворог.
"Війна ж не закінчиться перемогою і підписанням угод, у нас ще більша війна буде дома, бо багато тих, хто "валянки взув"…. Інакше через 10-15 років мої онуки (а їх у "Діда" четверо, – ред.) будуть теж саме робити, що й їхній дід, а я не хочу цього. Я не хочу аби вони воювали", – додає він.
Чоловіки зізнаються, що за рік вже звикли до пострілів. Жартують, що панікують, коли на їхніх позиціях навпаки тиша. Мовляв, якщо тихо, значить ворог щось задумав.
"Ми вивчили вже їхній "графік". Це вже не квітень 2022 року. На 70-80% вони не виконують свої бойові завдання", – приєднується до розмови військовий на позивний "Сват".
Він – викладач в одному із Запорізьких вищих навчальних закладів. Говорить, що після перемоги, йому буде що розповісти студентам на лекціях. Із учнями він, до речі, спілкується регулярно.
"Пишуть мені слова вдячності та кажуть, що горді, що в них такий викладач", – додає "Сват".
Військові мріють, як поїдуть в український Крим, де бичків наловлять та юшку зварять. Головне – не втрачати віру.
Джерело: 061.ua