На виклик війни відповідає «Вербичка»
— Я тепер жартома називаю себе не директором дитсадка, а директором хостела, — усміхається Олена Вікторівна. Дитсадок – це «Вербичка» в центрі Запоріжжя, а Олена Вікторівна Бабак, попри її жарт, все ж тут директор.
— Така гарна жінка, — сказала мені про неї Наталія Іванівна з Гуляйполя. І тут же додала: — Та і весь персонал також.
Наталія Іванівна і ще понад 80 біженців живуть тепер у цьому дитсадочку № 146 «Вербичка». І ті з них, з ким я поспілкувався, лише підтверджували оцінку Наталії Іванівни.
Олена Бабак (справа) уже зріднилася зі своїми новими підопічними
Ознак хостела «Вербичка» набула 3 березня, коли прийняла евакуйованих із зони бойових дій. Заклад став першим якщо не в усьому Запоріжжі, то у Вознесенівському районі точно, де переселенців саме поселили, а не прийняли для тимчасового перебування.
— Нам подзвонили, сказали: «Їдуть», і ми тут же відгукнулися, — пояснює Олена Бабак.
З того дня вона й стала і директором, і черговою, і багато ким ще. Так само, як і всі інші в колективі, котрий тепер не знає вихідних та святкових днів. А сам колектив став командою без поділу на педагогічний і технічний персонал. У нашій розмові Олена Бабак це підкреслила не раз: «Ми універсали».
Хтось із цієї команди шиє балаклави, хтось сітки маскувальні плете. Допомагають хто чим може нашим солдатам.
А ще за графіком виходять чергувати ночами у садочку по двоє на поміч сторожу.
Тут усіх, хто зараз живе у садочку, забезпечують триразовим гарячим харчування
Мешканці забирають страви…
…і можуть у себе по-сімейному пообідати
Кухарі працюють день-у-день, адже народу тут живе чимало – зараз 84 постояльці, а всього вже прийняли 140 людей. Хтось їде на вокзал і прямує далі, а хтось лишається. Є вже й свої «довгожителі».
Сама ж «Вербичка» розрахована всього на 66 дітей. Тут слід сказати, що «Вербичка» — не просто дитсадок, а дитсадок для дітей з порушеннями зору та незрячих дітей. Було 7 невеликих груп – не більше 10 дітлахів у кожній.
А тепер це оселя для біженців з широкою географією — Кам’янське, Комишуваха, Василівка, Гуляйполе, Пологи, Мала Токмачка, Вільнянськ, Дніпрорудне, Мелітополь… У кожного з цієї географії своя драматична історія. Хтось евакуювався автобусом, хтось половину шляху до Запоріжжя пройшов пішки з дітьми. Але всіх їх пригнала сюди війна, і вони знайшли у «Вербичці» затишний прихисток. Слово «затишний» я вжив не задля красного слівця.
— Дуже душевний прийом – чистота, порядок, тепленько, годують, – з вдячністю говорить уже згадана на початку Наталія Іванівна з Гуляйполя, котра потрапила до «Вербички» з донькою і чотирма внуками. Одному внуку лише чотири місяці (на фото нижче).
Загалом же тут зараз три сім’ї з немовлятами від трьох місяців.
— Певно, важко вам з дітьми? – запитав я Олену Бабак.
— З ними якраз неважко – ми ж дитячий заклад.
Тут я відчув легку недолугість свого запитання. Втім, Олена Вікторівна зразу ж продовжила: — Проблеми виникли з дорослими.
«Мабуть, випивають», — промайнула ще одна не найкраща думка. На щастя, ні.
— Для дорослих не підходять наші ліжечка, — пояснила директор, — довелося ставити одне до одного кілька дитячих — і виходить одне доросле.
А декому подобається спати на підлозі
Буває, що серед дорослих трапляється татусь зі, скажімо так, високою самооцінкою. Тоді директор як вправний педагог довіряє йому відповідальну місію – бути старшим у групі, слідкувати за порядком. І місія татові до душі, і порядок є.
Порядки тут, до речі, вкрай демократичні.
— У нас не табір і не тюрма, — акцентує Олена Бабак, — пересуватися містом можна цілком вільно. З урахуванням комендантської години, звичайно – це єдина часова рамка.
— Так, вийти у місто – без проблем, — підтверджує Віктор, що вирвався до Запоріжжя зі зруйнованих Поліг.
17-річний Денис уже багато може розказати про війну
Часто мешканці «Вербички» ходять до приміщення цирку – там у центрі прийому переміщених осіб можна взяти, наприклад, одяг.
У цьому ж центрі адміністрація садочка замовляє і отримує шампуні, мило, зубну пасту, туалетний папір – усе, що потрібно.
А попервах підключали волонтерів, батьків. Ті дружно несли білизну для дорослих (дитяча вже була), ковдри, покривала, подушки. Волонтери, до речі, стали справжніми друзями садочка.
Гарно спрацювало сарафанне радіо – волонтери приходять з дарунками, віддають їх, не називаючи своїх імен.
Завдяки волонтерам з’явилися круті столики для годування
А дитячих візочків привезли аж 8 штук! Ці тепер спільні візочки стоять у коридорі — евакуйовані мами з малюками завжди можуть ними скористатися. Дуже зручне полегшення!
Ми застали два візочки, решта в цей час були «на виїзді»
Молода матуся Анастасія живе тут третій день. Приїхала з 9-місячним Стасиком. В її селі в колишньому Оріхівському, а тепер Запорізькому районі будинки обстрілювали навіть о другій години ночі.
Коли добралася до Запоріжжя, в центрі для біженців отримала підгузки, дитячу суміш, а в садочку дали пелюшки, комбінезон для Стасика.
— Тут дуже багато гарного, з якого боку не глянь, — так оцінює Анастасія свої сьогоднішні умови у «Вербичці»
Зізнаюся, я уявляв собі це житло евакуйованих як величезну кімнату з купою постелей. Виявилося, зовсім ні. Поселенці живуть групами родичів чи близьких практично в окремих кімнатах. Усюди чисто.
12-річний Максим у своїй кімнаті
— Санітарія має бути, — підкреслює Олена Бабак, — тому підтримуємо усе в чистоті, в порядку. Можете уявити, як дається ця чистота, коли діти без кінця носяться туди-сюди надвір і назад у приміщення. Вчимо берегти майно, бо, наприклад, іграшки постійно кудись зникають.
Тут з’являються нові друзі
Поселенці, що приїхали сюди не зовсім здоровими, адже сиділи по підвалах, тепер мають гарячу воду, душ, туалет, умивальник. Кажуть: «Краще, ніж у нас у селі!»
А ще запитують: «Ви ж нас не виселите?»
Звичайно, ні.
Учора у «Вербичці» було свято…
…влаштували для дітей шоу мильних бульбашок
— От якби у нашому музичному залі степ-аеробіку влаштувати, театр показати силами наших педагогів, — ділиться мріями Олена Бабак. – Дітей би відволікти малюванням. А якщо надовго це все затягнеться, то і виставу поставити можна – ту ж «Ріпку». А що: дідусь, бабця, внучка є. Не дай бог, щоправда, аби ці мої довгострокові плани знадобилися.
А поки кажу їм: «Ось потеплішає, підемо наші грядки приводити до ладу».
Раз випало, то ми готові прийняти, заспокоїти, прихистити. А психолог знайде ключові слова.
От тільки за педагогікою скучаємо.
Автор: Володимир Фризько
Фото автора і надані Оленою Бабак
Читайте також: де шукати близьких, яких евакуюють до Запоріжжя.
А ще наляканих війною дітей у Запоріжжі собака доводить до сміху.
Читайте наші новини на сайті zprz. city.
Сообщение Дитячий садок по-дорослому: в яких умовах живуть біженці в Запоріжжі появились сначала на Індустріалка – новини Запоріжжя.