Ще й тижня не пройшло, як у Запоріжжі відкрилась тратторія “Fabrizio”, а про неї вже говорять по всій Україні. Заклад став відомим абсолютно випадково. Раніше на цьому ж місці був ресторан під назвою “Африкана”. Коли Фабріцио орендував приміщення і вирішив відкрити на його місці італійську тратторію, постало питання, що робити з персоналом “Африкани”. Італієць пообіцяв підвищення зарплати, але поставив умову – обслуговувати клієнтів українською. Офіціантів така вимога обурила, і на роботі вони не лишились. Син Фабріцио розказав про цей випадок своєму другові, той запостив це в Фейсбук. Далі подію підхопили ЗМІ, і понеслось… Відповідну публікацію тільки на сайті 061 прочитали 40 тисяч людей. Ми зустрілись з Фабріцио і розпитали, які наслідки мала така слава, як його занесло в Запоріжжя і що готують у його тратторії.
З Фабріцио ми зустрічаємося у вівторок вранці. Він трохи запізнюється – закуповував продукти на день. Поки чекаємо, роздивляємось інтер’єр. Від “Африкани” тут досі лишились стіни у кольорах жирафа. На них тепер висять картини та фотографії, привезені власником зі свого дому в Італії.
В залі привертає увагу величезна дерев’яна шафа. Її, а ще старовинне радіо, прапор, тумбочку і футбольні “рози” також привезли з Італії. “Забрали сюди усе з дому”, – сміється син Фабріцио, Микита. Його вітчим розмовляє тільки італійською, тож Микиту просимо бути перекладачем у нашій розмові. Сам італієць вибачається, що поки не може говорити українською. Запевняє, що потроху її вчить, але знає поки тільки декілька фраз.
“Я вже 10 років одружений на жінці з Запоріжжя, весь цей час приїзжав сюди на відпочинок і давно хотів переїхати та відкрити тут свою справу, – розповідає Фабріцио.
Мені подобається Україна її дух свободи.
Я роздивлявся довкола, ходив по місцевих закладах, вивчав їх. Мріяв привезти сюди італійську кухню, щоб мешканці Запоріжжя могли її скуштувати”.
У Італії Фабріцио вже близько шести років займається бізнесом у сфері харчування. Там він також має невеличку тратторію, яка працює і досі. Але наразі він здає її в оренду іншій людині, а сам приїхав в Запоріжжя. Спочатку була ідея відкрити желатерію і продавати морозиво власного виробництва. Але врешті зупинились на тратторії.
"Ми більше місяця шукали приміщення. Заклади були або завеликі, або задорогі, або навпаки замаленькі. А потім дізнались, що закривається "Африкана" і вирішили, що це якраз те, що треба, – говорить, – Якщо говорити про бюрократію, то все було не складніше, ніж у нас в Італії. У італійців бюрократичний апарат теж доволі розвинений".
А далі була резонансна історія про персонал. Сам Фабріцио розповідає про це так:
"Я вже багато років підтримую Україну та українців у їхньому пориві до свободи та прагненні до Європи. Ще в Італії, через волонтерські організації діаспори, я допомагав українським бійцям на фронті. Тому не бачу нічого дивного, що персонал українського кафе має говорити українською…".
"Коли закрилась "Африкана", ми почали говорити з існуючим персоналом, – підхоплює Микита. – Справді сказали, що можливе підвищення зарплатні. Але єдина умова – щоб бармен і офіціанти обслуговували клієнтів українською. Одразу після цього почалося неймовірне обурення.
Вони почали мені ставити свої умови, і сказали "Мы бы пришли к вам, если бы не вот это требование насчет украинского языка".
Тобто фактично ми їх не звільняли, а просто не взяли на роботу. І мова була не єдиною причиною, вони не підходили нам і по інших параметрах.
"Я вважаю, що в Україні проблема з мовою – штучна, – додає Фабріцио, – У нас були тотожні проблеми в районі Тіроло в Італії, де велика частина населення говорить німецькою. Але навіть в Тіроло, де в сім'ях говорять німецькою, діти в школах говорять італійською. Мене дивує, що в Україні народ поділений по мові. У нас в Італії сотні різних діалектів, але всі знають італійську мову".
Інший персонал знайшовся дуже швидко. Наразі в тратторії працюють двоє найманих людей – офіціантка і бармен. Більшу частину роботи виконує сім'я Фабріцио – він сам, його дружина і син. Вони все готують на кухні, вони ж виходять в зал приймати замовлення.
"Я хотів відтворити в цьому закладі саме італійську атмосферу, – говорить Фабріцио.
В Італії 95% власників таких закладів самі працюють в них цілими сім'ями, самі виходять в зал до клієнтів, самі готують і так далі.
Ми використовуємо хороші італійські продукти, і страви, які ми тут готуємо, теж типово італійські, зібрані з різних регіонів. Наприклад, є суп лігурійський, є суп умбрійський, тобто ми намагались в меню представити страви з різних регіонів Італії".
І додає: "Я розумію, що деякі страви можуть деяким людям не сподобатись, бо вони специфічні. Але саме так роблять в Італії. Іноді клієнти кажуть, що треба було приготувати щось інакше, додати інших спецій, але ми використовуємо типовий італійський рецепт, і не можемо його міняти. Наприклад, недавно одній клієнтці не сподобалось наше різотто, бо в уяві українця і в уяві італійця різотто – це різні страви".
596e8cf8bce86.jpg)
"Коли відкривались, ми не розраховували, що відразу буде наплив відвідувачів. Ми орієнтувались на те, що заходитимуть люди, які тут близько працюють та живуть. Думали вже трохи згодом, коли повністю приведемо заклад до ладу і "наб'ємо руку", зробити якусь рекламу, – говорить Микита.
Але після посту про українську мову, фактично в той же день, до нас повалили клієнти. На другий день нам замовили два банкета. Було таке, що пара стояла на вході і чекала, поки звільниться столик".
Сім'я досі не призвичаїлась до особливостей українського ресторанного бізнесу. В Італії, наприклад, більшість закладів не працюють на вихідних. І якщо ще в суботу можна побачити відкриті кафе, то неділя для більшості – сімейний день, коли ніхто не працює. В Запоріжжі такого немає.
"Ми працюємо в тратторії всією сім'єю, тому ще маємо призвичаїтись, як так продумати графік, щоб ми могли одне одного підміняти і працювати без вихідних, – говорить Микита, – Наразі ми приходимо зранку, їдемо щось докупити, працюємо цілий день, і тільки об 11 вечора потрапляємо додому. Менш ніж за місяць я скинув 6 кілограм. Просто не встигаю нічого з'їсти. Тому ми вирішили зробити вихідний у неділю, щоб трохи перевести дух".
"В Італії люди приходять їсти тільки з 12 до 14, і потім ввечері. А тут в Україні можуть прийти в будь-який час, – говорить Фабріцио, – В Італії оця пауза з 14 до 18 годин дає можливість закладу підготуватися до приходу гостей – докупити продуктів, приготувати страви. Тут система інша, до якої ми маємо ще звикнути. Треба бути готовими, що люди прийдуть в будь-який час".
"Я хотів би зауважити, що ми не претендуємо на звання ресторану, і не планували цього. Ресторан – це інший заклад, абсолютно іншого типу. Ми завжди мріяли створити заклад сімейного типу, з домашньою атмосферою, без пафосу", – додає Микита.
Сам Микита за освітою історик, до недавнього часу він працював на Хортиці інспектором служби режиму. Але заради роботи в тратторії звільнився звідти.
"Мені самому не віриться, що ми це робимо, – говорить він, – Я з дитинства мріяв займатись власним кафе, але я думав, що це нереально. Можна сказати, здійснилась моя дитяча мрія".
Записала Тетяна Гонченко, фото Слави Чиженка