Светлана Михайловская работает в правоохранительных органах только 4,5 года, а у нее в подчинении уже более шести сотен полицейских. Она была назначена и.о. начальника запорожской патрульной полиции после того, как Романа Пилипенко перевели во Львов. Недавно Светлану утвердили в этой должности – это прошло так тихо, что исчезновения приставки "и.о." практически никто не заметил.
Мы встречаемся со Светланой в ее кабинете в управлении. Портреты Бандеры и Шухевича со стены исчезли – Пилипенко забрал их с собой. Как и Роман, Светлана приехала в Запорожье со Львова, поэтому разговаривает на украинском, а по воскресеньям ходит на службу в церковь – этот факт случайно проскакивает в нашем разговоре.
ДОСЬЕ: Светлане Михайловской 26 лет. С июля прошлого года она занимала должность замначальника управления патрульной полиции Запорожья. После того, как ее шеф Роман Пилипенко был переведен во Львов, она заняла его место. В декларации Светланы часть квартиры во Львовской области и больше никакого имущества. За прошлый год она задекларировала зарплату в 161 тысячу гривен.
– Гугл про вас практично нічого не знає. Розкажіть про себе – давно ви працюєте в поліції?
– Скоро буде вже 5 років, як я працюю в правоохоронних органах. Спочатку 2 роки працювала у батальйоні патрульної служби міста Львова. Потім потрапила на презентацію "Нової поліції" і подала туди заявку.
Скажу чесно, заявку в патрульну поліцію я подавала в останній день по інтернету, і в основному для того, щоб подивитись, наскільки буде прозорий конкурс, і щоб оцінити власні сили – побачити, на що я здатна.
Пройшла всі етапи конкурсу і отримала лист про те, що я запрошена для подальшого навчання. Вагалась буквально добу, чи полишати старе місце роботи. Але т.я. моя посада в батальйоні патрульної служби була скорочена, то я пішла на навчання в патрульну поліцію, пройшла співбесіду з пані Згуладзе, мені відразу дали в підпорядкування 42 особи і призначили командиром роти.
Потім я місяць виконувала обов'язки заступника командира батальйону, після чого мене запросили в Запоріжжя на посаду заступника начальника управління. Сюди я приїхала 8 квітня 2016 року, і від того часу тут живу і працюю.
– Чому ви вирішили працювати саме в правоохоронних органах? Це була мрія дитинства?
– В генах тече підвищене почуття справедливості, напевно. 12 моїх однокласників працюють в правоохоронних органах – фактично, половина класу. У нас був дружний клас, і ми якось всі разом вирішили йти в поліцію. Я не шкодую.
Знаєте, я в колишню міліцію йшла працювати чотири рази – мене не брали
Після школи поступала на курсанта в Київську академію внутрішніх справ, але це був перший рік, коли ввели незалежне тестування. Українську мову та історію України здала на відмінно. Але щоб поступити треба було ще мати сертифікат про здачу або математики, або правознавства. А їх у мене не було, тому мене навіть не допустили до екзаменів. Тому я повернулась до Львова, витерла сльози, подала документи у Львівський державний університет внутрішніх справ на спеціальність "менеджмент" і одразу поступила. Там відучилась 5,5 років, маю ступінь магістра, паралельно з цим в іншій академії навчалась на факультеті "фінанси і кредит", а минулого року отримала ступінь магістра права у Львівській політехніці.
– Коли ви приїхали в Запоріжжя, важко було адаптуватись до нового міста? Чи є різниця у менталітеті між запоріжцями та львівянами?
– Компроментуюче питання задаєте (сміється). Знаєте, я за півтора роки вже дуже полюбила Запоріжжя, воно мені стало як рідне. Чесно скажу, мені образливо за те, в яких умовах тут живуть люди. Але і самі люди винуваті в тому, бо неможна бути настільки пасивними.
Як би це голосно не звучало, але все-таки Львів є європейське місто, там інший менталітет людей, і специфіка роботи там інша, виклики патрульних інші. Я з такою кількістю кримінальних правопорушень, як в Запоріжжі, у Львові не стикалась. Там переважають адміністративні правопорушення, є проблема з розташуванням автомобілів на вулицях. Там місто насичене, людей в ньому по факту більше ніж півтора мільйони.
Люди у Львові не сидять і не чекають, поки їм принесуть і дадуть. Вони або це просять, або це роблять
Елементарний приклад скажу – якщо на якійсь вулиці належним чином не покладена бруківка, або десь великі ями, жителі цієї вулиці настільки ходять і "дістають" всі місцеві органи, закидають їх листами, пікети влаштовують, що врешті змушують владу працювати. А в Запоріжжі їдеш по Кічкасу, немає світла – ну і немає, всі мовчать.
На День заводского району людям роблять свято, а зранку я прокидаюсь і читаю сводки – десь згвалтування, десь грабіж, десь побиття, десь крадіжка. Бо люди перепили алкоголю на святі і пішли додому по темних вулицях.
Щоб місто стало безпечним, треба зробити людям нормальні умови. Тут ніяких високих матерій не треба, треба хоч освітлення на вулицях зробити. За дороги я вже мовчу. Хоча ми й так бачимо, що влада старається, дороги роблять.
– А заборона продажу алкоголю вночі трохи змінила ситуацію?
– Я як ніхто відпочатку мого перебування в Запоріжжі усім говорила, що це треба зробити. Бо на прикладі Львова це працює.
– А у Львові така заборона є, так?
– Так, там це теж було прийнято на сесії міської ради. І я ще працюючи там неодноразово викликала слідчу оперативну групу, яка фіксувала факти продажу алкоголю в позадозволений час і накладала штраф. Навіть бували випадки, коли ми позбавляли магазин ліцензії. Я, як ніхто, підтримую це рішення сесії міської ради, і дуже хочу, щоб мої патрульні навчились правильно складати адміністративні матеріали. Поки що ми бачимо, що великі магазини дотримуються заборони, бо вони дорожать своєю роботою, а в маленьких кіосках можливо і продають.
– Вже були складені протоколи на такі кіоски?
– Офіційно факту продажу у недозволений час поки зафіксовано не було. Більшість все-таки дотримується заборони. Можливо, бояться, ще придивляються, намагаються підлаштуватись.
– А на кримінальну ситуацію в місті ця заборона вплинула?
– Важко сказати, що вплинуло, бо ми буквально одночасно з цією забороною збільшили кількість піших нарядів. І кількість кримінальних правопорушень на вулицях дійсно зменшилась. Можливо, через це.
З іншого боку, людина, яка випила, вона зазвичай є або жертвою, або злочинцем. Коли людина випиває, як кажуть на Західній Україні, "підсос відкривається", хочеться випити ще, а не у всіх достатньо на це коштів. І вони йдуть на злочин, щоб вкрасти грошей. А інша людина вип'є, засне на зупинці, і її обкрадуть, чи поб'ють.
– Як справи з набором в патрульну поліцію? Багато бажаючих піти працювати в поліцію?
– На кількість бажаючих скаржитись не буду, їх достатньо, на сьогоднішній день конкурс – 2,5 людини на одне місце. Зараз в нашому управлінні патрульної поліції є 38 вільних вакансій. Частина людей, які вже пройшли відбір, проходять первинну підготовку на базі дніпропетровського інституту внутрішніх справ. Орієнтовно в січні вони поповнять наші ряди.
А набір триває, і він триватиме постійно, бо відбувається плинність кадрів. Хтось себе в патрульній поліції не бачить, комусь треба рости по посаді, хтось переводиться на посади слідчих в головне управління національної поліції. Тому у нас існує постійна потреба в поновленні кадрів.
– Хто ці люди, які йдуть в патрульну поліцію. Є такі, як у вас в соціальному ролику – що людина була продавцем, а потім відчула покликання і пішла в патрульні?
– Люди приходять різні. Я якраз є головою полійцейської комісії, яка проводить співбесіди по набору людей, які потім підуть на навчання і можливо стануть патрульними. Приходять і фармацевти, кухарі, водії, доволі багато людей з "Запоріжсталі", приходять з "Запоріжгазу", з "Обленерго", зараз у нас навчається економістка з Заводської адміністрації. Звичайні люди, звичайних буденних професій.
Якщо раніше щоб потратили на роботу в правоохоронні органи часто треба було комусь щось занести, або мати знайомства, то зараз можна своїми силами і знаннями, своєю працею отримати нормальну роботу.
Так, це складна робота – у патрульних 15 змін на місяць по 12 годин, але не знаю, де можна легко отримувати хорошу зарплату.
Середня зарплата у патрульних наразі 8100 гривень. І сподіваюсь, що її у 2018 році підвищать.
Патрульну поліцію багато критикують різні "диванні експерти", ті, хто не стикнулися з цією роботою. Або ті ображені, які не пройшли конкурс. Або ті, на яких склали адміністративні матеріали.
Я в Фейсбуці навіть не реагую на пости, в яких мене позначають. Хтось вважає, що якщо їде машина з заклеєною фарою, то це порушення глобального характеру, і я маю знімати всі наряди і кидати їх на цю машину.
Чому ніхто не говорить про те, що за 10 місяців цього року запорізькі патрульні врятували 18 життів?
Це і суїцидники, які хотіли вистрибнути з ДніпроГЕС – у когось дівчина кинула, у когось бабуся померла. Це і люди з вогнепальними та ножовими пораненнями. Це і люди, на яких у побутових сварках кидались з сокирами.
Я взагалі не розумію, чому люди не пишаються своєю поліцією. Я пишаюсь своїми патрульними. Подивіться сводки – скільки вони знаходять крадених речей, скільки злочинів розкривають. Недавно знайшли машину в угоні, телефонуємо до власника, а він каже – "Та ні, моя машина на місці". Просимо відкрити гараж, а її немає.
Ми живемо дуже близько до зони АТО, у нас жовтий рівень терористичної загрози. І тому коли патрульний тебе зупиняє, і ти є чемний громадянин, виконай його вимоги – покажи свої документи. Якщо це необхідно, покажи йому автомобіль, відкрий багажник. Це не є незаконні вимоги. Це нормально. Бо коли вкрадуть твій автомобіль і ти приїдеш писати заяву, ти захочеш, щоб його знайшли. Якщо ти не будеш іти на співпрацю з патрульними, як вони зможуть працювати і розкривати злочини?
Деякі протестують, коли їх просять показати машину. Але ви ж не хочете, щоб вашим дітям у школі продавали наркотики. А у нас були випадки, коли патрульні просили відкрити багажник, і знаходили там велику кулькість наркотиків, яка везлась в Запоріжжя на продаж. А якби вони не подивились і відпустили?
Не треба сприймати прохання патрульних як щось особисте. Вони просто виконують свою роботу. Коли ви приходите до лікаря і він просить вас роздягнутись – ви ж не будете з ним сперечатись
Якщо ви знаєте, що ви порядний, і ви нічого не боїтесь, чому б просто не виконати вимоги поліцейського і поїхати далі з Богом? Навіщо входити в конфлікт на порожньому місці?
– Чому буває непросто додзвонитись до лінії 102?
– Це вам краще спитати у Олега Золотоноші, або у керівника 102, вона не входить в нашу структуру. Проблеми дійсно є, бо я також якось телефонувала на 102, було постійно зайнято і я так і не додзвонилась. Я розумію, що у мене є можливість зателефонувати напряму до чергової частини і попросити скерувати наряд, але звичайні люди ж так не можуть.
– Що у вас трапилось, що ви дзвонили 102?
– Я живу на Правому березі, їхала додому і прямо на моїх очах сталось ДТП.
– Ви не місцева, тому певно орендуєте там квартиру?
– Так.
Записала Татьяна Гонченко, фото Славы Чиженка
Продолжение интервью: о том, почему в Запорожье стало больше аварий, о женщинах в полиции, о ДТП с маршрутками и многом другом читайте завтра на 061