Травми війни, які ще не мають діагнозу: що відбувається з психікою дітей і чому ми цього не помічаємо.
Війна залишає по собі не лише зруйновані міста й поранені тіла. Її найглибші наслідки формуються тихо – у психіці, особливо дитячій. Поки суспільство зосереджене на фізичних травмах і видимих втратах, цілий пласт проблем лишається майже невидимим. На проблему звертає увагу Дніпровське видання «Відомо».
Виконуюча обов’язки директора КП «Психоневрологічний центр медико-соціальної реабілітації дітей з тяжкими розладами мовлення та ураження центральної нервової системи» Дніпропетровської обласної ради» Нестані Мехатішвілі застерігає: справжні наслідки війни для дітей ми ще навіть не почали повною мірою усвідомлювати.
Діти в Україні зростають у реальності постійної небезпеки. Сирени, новини про загибель, тривога дорослих, відчуття нестабільності. Усе це стає фоном дитинства. Психіка дитини має унікальну здатність адаптуватися, «заморожувати» переживання, щоб вижити в умовах стресу. Але ця адаптація не означає зцілення. Непрожиті страхи нікуди не зникають, вони лише відкладаються на потім.
Сьогодні багато симптомів воєнної травми виглядають не як хвороба, а як «характер» чи «вікові особливості». Замкнутість, агресія, порушення сну, регрес у мовленні або навчанні часто сприймаються як тимчасові труднощі. В умовах війни суспільство швидко звикає до таких проявів і починає вважати їх нормою. Саме в цьому і криється небезпека: проблема стає звичною і перестає викликати тривогу.
Фахівці наголошують: те, що ми бачимо зараз, лише початок. Значна частина наслідків може проявитися через роки, коли активна фаза війни зміниться відносною стабільністю. Саме тоді дитячі травми здатні трансформуватися у тривожні розлади, депресії, труднощі соціалізації, проблеми з навчанням і побудовою стосунків. Це вже не індивідуальна історія окремої дитини, а потенційний виклик для цілого покоління.
Окрему роль у формуванні дитячого стану відіграють дорослі. Дитина постійно зчитує емоційний фон батьків, навіть якщо про війну з нею не говорять. Виснаження, тривога, непрожитий біль дорослих часто передаються дітям непрямо. Через поведінку, інтонації, реакції. Тому допомога дитині неможлива без уваги до психічного стану всієї родини.
Водночас система дитячої психіатрії та реабілітації вже працює на межі можливостей. Кількість дітей, які потребують підтримки, стрімко зростає, а ресурсів бракує. Найгостріше відчувається нестача фахівців, які працюють з комплексними порушеннями, коли воєнна травма накладається на вже існуючі труднощі розвитку. Без довгострокових програм і системних інвестицій ця проблема лише загострюватиметься.
Ще один бар’єр – страх і стигма. Батьки часто бояться звертатися по допомогу, остерігаючись «ярликів» або негативних наслідків у майбутньому. Водночас сучасна психіатрія і психологія спрямовані не на ізоляцію, а на підтримку, адаптацію і розвиток. Раннє звернення значно підвищує шанси мінімізувати наслідки травми.
Якщо сьогодні ігнорувати психічні травми дітей, через 10–15 років країна може зіткнутися зі зростанням кількості дорослих із хронічною тривогою, депресіями, труднощами соціальної адаптації та підвищеним рівнем агресії. Це вже буде проблема не медицини, а освіти, ринку праці й суспільної стабільності загалом, попереджають експерти.
Найбільший ризик – втратити час. Поки дитина ще має ресурси для відновлення, допомога може бути м’якою й ефективною. Коли ж симптоми ігноруються роками, шлях стає значно складнішим. Саме тому фахівці закликають не чекати, що «само мине», і не залишати дітей наодинці з війною, яка триває не лише на фронті, а й у їхній психіці.
Рекламний матеріал
Сообщение Травми війни, які ще не мають діагнозу: що відбувається з психікою дітей і чому ми цього не помічаємо появились сначала на inform.zp.ua.