Одним из перспективных направлений для развития туризма в Запорожье может стать историческая реконструкция. У нас для этого все есть – и подходящее пространство (остров Хортица и старый Александровск) и энтузиасты, которые этой темой активно интересуются. У запорожца Сергея Куринного есть готовый проект и сценарий такого мероприятия. Он рассказал 061, как это может выглядеть, и почему это важно.
З дитинства хотів стати прокурором, але якось не склалося. Зараз працюю юрисконсультом на підприємстві та захоплююсь військово-історичною реконструкцією. Змалечку я цікавився історією, особливо періодом другої світової війни. Вже на другому курсі почав цікавитися військово-історичним реконструкторським рухом, який на той час почав розвиватися в Україні. Та згодом став членом клубу «172 Пехотний полк».
Підходів до суті військово-історичної реконструкції дуже багато.
Для когось це просто виїхати на природу, одягнути форму та порозважатися, а для когось це дуже серйозна справа
Нашою справою займаються навіть доктори історичних наук та люди які сприймають реконструкцію з погляду living history. Це максимальне відтворення одягу, побуту, особливих ознак зовнішності, пошук аутентичних речей у форматі "так як воно було насправді"…
Для мене реконструкція – це театр. Я сприймаю її як гру, як можливість вирватися з буденщини та відіграти чиюсь роль
Я люблю відігравати роль поганців, остання – це червоний матрос Робітничо-селянської червоної армії 1917-1919 років: не голений, з папіросою. Хоча сам не палю, але образ бунтаря вимагає.
Кожен реконструктор, як науковець, має свою сферу інтересів. Наразі я займаюся темою наполеонівських війн 1799-1815 рр та періодом українських визвольних змагань 1917-1921 рр. Дуже часто чую у свою адресу: «Навіщо ти цим займаєшся, це дитячі забавки», але я завжди говорю, що цим разом зі мною займаються не тільки молоді люди, але й солідні бізнесмени, яким точно не доркнеш у інфантильності. Тобто це захоплення, яке об’єднує людей незалежно від їх соціального становища, віку, або професії. В першу чергу – це захоплення людей, які люблять історію.
Головна мета військової реконструкції – показати, що війна це огидно, що вона калічить життя людей, у жодній війні немає переможця
Зараз це дуже актуально для України. Радянська історіографія дуже героїзувала війну, тому всі діти хотіли стати або космонавтами, або генералами. Ми вважаємо, що героїзувати військові події не варто. Тому військово-історичний рух пропагує вважати 9 травня не днем перемоги, а днем скорботи, адже загинуло близько 14,5 мільйони наших громадян та їх потрібно пам’ятати.
Існує стереотип у суспільстві, що історія нецікава, одноманітна. Але реконструктори це спростовують.
Одна з наших цілей – показати, що українська історія 20 століття є дзеркалом сьогодення нашої країни
Якщо ти хочеш бути українцем, ти в першу чергу повинен зануритися в часи зародження історії країни. Й реконструкція допомагає це зробити.
***
Я хочу провести реконструкцію у Запоріжжі для того, щоб ще раз нагадати, що за 200 км від нас громадяни України стоять зі зброєю в руках, даючи можливість нам зараз розмовляти під мирним небом.
Звичайно, ми театралізуємо військові події, але й змушуємо пам’ятати, що у нас прифронтове місто і не треба забувати, що ми знаходимось у стані війни. Ми жодним чином не кажемо, що ми героїзуємо війну та ніколи не одягаємо бойові нагороди, адже розуміємо їх вагу.
Реконструкторський проект, який я зі своїми друзями розробляю, направлено на відтворення подій української революції 1917-1921 років. Зі сценаристського боку я пішов шляхом спрощення та поєднав у одному заході протиборство 3 сторін: армія УНР, білий рух та червона армія.
У нас є історична частина міста (старий Олександрівськ), яку наразі невиправдано вважають занедбаною. У ті роки вона була ареною протиборства української армії з робітничо-селянською Червоною армією, а потім армії з півдня Росії.
Я хочу відтворити ці події та показати, як місто Олександрівськ переходило з рук в руки
Саме цей період ми хочемо відтворити на локації біля Краєзнавчого музею. Це місце одне з небагатьох не зазнало кардинальних індустріальних змін, там знаходяться будівлі, які відображають історію тих часів.
Що стосується сюжету, то за нашим задумом, на початку заходу місто контролюється білими військами. Потім на місто наступає армія Муравйова – це червона робітнича-селянська армія, між ними відбувається бій. І завершується це все наступом армії УНР, яка захоплює місто. Проходить театралізована рукопашна бійка та над Краєзнавчим музеєм встановлюється прапор УНР. На цьому все дійство завершується.
Наша організація повністю автономна, у нас є все спорядження, костюми, предмети, які зовнішньо імітують зброю. Для того, щоб провести такий захід, необхідний лише дозвіл та адміністративна підтримка з боку влади.
Ми все організуємо самі, я знаю багато клубів з інших міст, які з радістю приїдуть до Запоріжжя та відграють свої ролі
Звичайно, в Запоріжжі мало людей, які цікавляться військовою реконструкцією, але в Україні загалом їх багато. Звичайно й фінансова допомога з боку влади необхідна. З нашого досвіду я знаю, що на це потрібно не так й багато грошей, а для нашого міста це копійки.
Я вже звернувся до міської ради з пропозицією це втілити, але поки що відповіді не отримав. До цього я пропонував ще декілька проектів, але вони були мотивовано відхилені, деякі моменти я не зміг передбачити у своєму сценарії. Зараз я вже добре підготувався та максимально точно сформулював свою пропозицію.
Індустріальний туризм – це дуже добре, але у нас є й інші можливості для створення позитивного культурного туристичного іміджу. Історія – це один із способів культурної самоідентифікації.
***
Про історію Запоріжжя мало що знають й самі запоріжці. Але насправді Запоріжжя відігравало важливу історичну роль під час другої світової війни, так і визвольних змагань. Воно було індустріальним центром, з якого евакуювали кваліфікованих спеціалістів, цілі промислові підприємства.
У складі армії УНР існував полк Чорних запоріжців, які увійшли до світової військової історії завдяки своєму героїчному супротиву.
Одного разу після заходу до мене підійшла жінка років за 50 та подякувала за те, що ми підіймаємо історичні питання. І це для мене було культурним шоком
Дуже багато людей підходять після дійства та задають багато питань, про наш рух, про атрибути, іноді просять потримати каску, сфотографуватися та це мотивує продовжувати це робити.
Коли ти розумієш, що ті цінності, які важливі тобі, важливі так само й глядачу та викликають позитивний відгук – це неймовірно мотивує.
У кожного учасника реконструкції є своя історія, ім’я, прізвище, життєві факти, легенда. Ми придумуємо їх самі, щоб глибше зануритися в образ та епоху. Це допомагає під час дійства емоційно наблизитися до свого героя. Але все ж таки, це театр та ненависті до ворога немає, як було б під час реальних подій.
Підготовка до реконструкції певного історичного періоду починається з книжок та інших джерел історичної інформації відтворюємого періоду. Дуже часто ми вивчаємо фото та кінематографічні плівки, особливо це стосується подій 20 століття. А якщо це 18 століття, то тут ми переглядаємо малюнки, гравюри, різні зображення по яким вивчається уніформа, побут.
Також дуже багато вивчається військових документів, тобто стандарти обмундирування, які були накази командування, щоб зрозуміти які предмети спорядження носили тоді. Ще під час підготовки ми вивчаємо мемуарну та нормативну літературу, якісь спогади. І це все дає змогу як можна детальніше та краще відтворити історичний період.
Регламентується кожна деталь форми: шви, місцезнаходження кишені, тканина
Так для звичайного глядача ці моменти неважливі, але для тих, хто розбирається в цьому, це неймовірна можливість побачити наживо історичні події у повному відтворенні.
Реконструкція – це дуже не дешеве заняття.
Я зараз збираюсь придбати уніформу та спорядження наполеонівської армії – це близько 20 тисяч грн.
Чому я витрачаю на це гроші? Ніхто з мого оточення цього не розуміє, але це приносить мені задоволення.
Ніякої фінансової підтримки ми не отримуємо, коли я тільки починав, я збирав гроші зі стипендії, підпрацьовував, потім мені допомагали товариші з клубу, а зараз я можу вже дозволити собі таке захоплення. У реконструкторів є правило – ніколи не казати дівчині, або дружині, скільки ти витрачаєш грошей на це хобі, а якщо кажеш, то діли цю суму на 2, на 3.
Одного разу мене запросили бути у масовці в серіалі «Петр Лещенко: все что было». Десь 10 секунд мене показували, але це було дуже цікаво
Ми тоді цілий день ходили в формі по Одесі, зі мною постійно фотографувалися, і в якийсь момент мені здалось, що я більш популярний аніж Костянтин Хабенський, який відігравав там головну роль, бо зі мною більше людей фотографувалися.
Ставлення до власної історії (військової також) – це індикатор національної єдності та занурення у культурний простір нашої країни. Адже багато людей навіть не знають що таке реконструкція, що існує такий спосіб висвітлити героїчні сторінки нашої історії. Мені здається, що немає людей, яким це було б не цікаво, потенційним глядачем може бути кожен.
Записала Ілона Давиденкова, фото Слави Чиженка