Війна відкинула їхній розвиток років на 10 назад, змусила прийняти болюче рішення – залишити рідні стіни та переїхати в нове місто, зробити паузу аби розпочати все заново. Виїжджати довелось під обстрілами, а коли було дуже гучно і прилітало дуже близько – ховались в підвалах, слухали «повітря», дочекавшись умовної тиші – швидко вантажили все, що можна взяти і їхали.
Це історія невеликого підприємства з Оріхова, що впродовж 15 років займається виготовленням сільгосптехніки. Мова про «Оріхівсільмаш», яке на початку війни релокувалося до Запоріжжя.
Від колективу в 110 людей нині лишилась пʼята частина. Це без перебільшення, в прямому сенсі. Підприємство, яке мало кілька власних цехів, нині вимушено розміститися на значно меншій площі. Для того, щоби краще зрозуміти як це, уявіть ніби ви переїхали з трикімнатної квартири з усіма своїми речами і меблями в «однушку».
Попри складнощі, керівництво підприємства не збирається опускати руки, а планує як можна швидше повернути довоєнні показники і навіть збільшити їх.
ЩИРІ ЕМОЦІЇ І ВАЖКІ РІШЕННЯ
Засновник ТОВ «Оріхівсільмаш» Андрій Купріянов знає кожен процес на виробництві. Він в машинобудівній галузі з самої юності.
«Спочатку працював як одноосібник, як ФОП, займався ремонтом сільгосптехніки, потім відчув, що маємо сили і можемо виготовляти нове. Всі роботи, які виконують на підприємстві, я розумію. Добре знаю, як все працює. В 2010 році ми стали товариством з обмеженою відповідальністю. У нас зʼявилися перші приміщення в Оріхові. Потім ми купили інші, розширилися, придбали деяке обладнання. Перед початком повномасштабної війни у нас було на підприємстві 110 працівників», – говорить Андрій і додає, що дуже любить, коли люди ростуть і розвиваються разом з ним.
На початку 2022 року, ворожа армія досить швидко дійшла до кордонів деяких громад Оріхівщини. Сам Оріхів захопити не вдалося і тому ворог почав обстрілювати його з усього що має.
«Від нашого підприємства до окупованої території було 5 км. Ми не могли працювати, бо в будь-який момент артилерія чи інша зброя могла дістати. Ховались в підвалах. Потім ми почали вивозити обладнання і цей процес закінчили в листопаді 2022-го. Матеріали, обладнання – вивезли, що змогли. Я собі поставив завдання, що спочатку евакуюємо людей, а потім все, що має цінність», – каже засновник підприємства.
Він додає, що є обладнання, яке купили приблизно за рік до великої війни, вклали в нього мільйон доларів.
Директорка підприємства Ольга Оніщенко згадує, як важко було наважитись виїхати з рідного міста.
«Не можна було лишатись. Нічого не було вже цілого в місті. 3 березня виїхала з дітьми», – говорить.
Оля повернулась в Оріхів лише один раз, через тиждень, щоб забрати документи.
«Я вивезла всі трудові книжки і особові справи наших працівників. Було страшно, але було розуміння, що не дай Боже Оріхів захоплять і в жодному разі не можна лишати там особові справи, персональні дані людей. Не можна, щоб вони потрапили до окупантів», – розповідає жінка.
Ольга та Андрій – рідні брат і сестра. Спочатку Ольга працювала на підприємстві юристкою, потім занурилась в діяльність і стала директоркою. Коли почалась війна, Андрій, як старший брат, сказав аби Оля забирала двох малолітніх дітей і їхала в більш безпечні регіони країни.
«Я мама двох дітей – доньці 13 років, сину – 7. Мене розривало відчуття, що треба дітей вивозити і треба підприємство рятувати. Брат наполіг і ми три місці в Хмельницькому жили, але потім не витримали і повернулись до Запоріжжя. Маргарита навчається в Оріхівській гімназії, син – у запорізькому Класичному ліцеї. Страшно, що діти звикли до війни, вони вже можуть розрізнити, що летить», – зазначає Ольга.
Жінка щиро каже, що «Оріхівсільмаш» – «дитина» Андрія. Він в свою чергу додає:
«Раніше я казав «моє» підприємство, а зараз намагаюсь завжди говорити «наше». Ми з колективом одна команда і тому правильно говорити «наше».
«МІЦНИЙ ГОРІШОК»
Андрій пропонує пройтись територією підприємства, подивитись цехи і на власні очі побачити техніку, яку власне виробляють оріхівці.
Заходимо в один з цехів, де на станках виготовляють різні деталі кілька чоловіків.
Серед них і працівник на імʼя Олександр.
Він виїхав до Запоріжжя разом з підприємством. Більше того, він допомагав евакуювати обладнання.
«Вивозили все, що могли прямо під обстрілами. Було таке що і в підвал бігли ховатись», – каже.
В Оріхові в нього був будинок, який згорів внаслідок ворожої атаки. Згадує, як російський КАБ впав за кілька метрів від дому, як жили в місті, де не було ні світла, ні води, ні газу.
На «Оріхівсільмаш» він працює 10 років. Зараз вчиться на зварювальника. Вирішив, що такі знання зайвими не будуть. Керівництво підприємства каже, що такі фахівці завжди потрібні.
«Зараз 20% виробничих потужностей задіяно. Немає кому працювати. 22 людини зі 110 залишилось. Хтось з працівників пішов на війну і, на жаль, є загиблі, хтось – звільнився і виїхав. Ми готові прийняти на роботу ще приблизно 20 людей. Головне, щоб у людини було бажання працювати. Якщо немає досвіду чи навичок якихось, то ми навчимо. Люди механічної обробки нам треба, зварювальники, збиральники. Останнім часом ми замислились, що і жінки нам треба хоча на перший погляд може здатися, що у нас робота не жіноча. Але у нас є чимало робіт, які б могли зробити в тому числі і жінки», – говорить Андрій.
Найстарший на підприємстві Сергій Олександрович. Йому 70 років.
«З 2012 року працюю тут. Робив спочатку електриком, потім був головним енергетиком. Коли до Запоріжжя переїхали, то роботи менше маю, тож знов електриком працюю. Я так само з Оріхова. Місто наше зовсім розбите. Коли почало «прилітали» в квартиру, то стало страшно. Жінку зберегти, нерви зберегти – це головне. З дружиною квартиру зараз знімаємо, діти і онуки також виїхали», – розповідає.
«Ви вже на пенсії. Відпочивати могли б, а не працювати…», – кажу.
«А що ж відпочивати, як хата розбита, квартира розбита. Ні у дітей нічого немає, ні у онуків, ні у нас. Треба працювати, тут молодий колектив – дає силу і енергію. Відпочивати я не хочу», – відповідає.
«Як вам Запоріжжя, подобається?», – звертаюсь до Сергія Олександровича.
Подивившись на мене, витримав невелику паузу каже:
«Ми приїхали до Запоріжжя, бо були вимушені. Я б не жив тут, якщо чесно. Оріхів мені рідний. Моє місто і люблю його».
«А знаєте, що під час війни Оріхів стали називати «міцним горішком»?, – знов запитую.
«О, звичайно і це дійсно для русні і кацапні міцний горішок», – з посмішкою говорить.
Багато часу на розмову з чоловіком не було, бо він мав роботу. Тож, довелось відпускати та прощатися.
«Я вже тут все вивчив, розібрався. Все, що треба для роботи, ми з собою забрали. Все є. Єдине, що місця трошки замало», – сказав наостанок.
ЩО ТАКЕ Rolls-Royce НА ОРІХІВСЬКОМУ ПІДПРИЄМСТВІ
Поки йдемо територією підприємства Андрій розповідає, що перевізники відмовлялись їхати в Оріхів через обстріли. Ті, хто погоджувався, в рази завищували ціни на свої послуги. Вибору не було, доводилось платити. Вантажили обладнання близько 20 людей.
«Лазерні станки ми вивезли і буквально через день було влучання в цех. Якби не встигли, то станок згорів би. Дякувати Богу, ми його розібрали і перевезли. Він дуже дорогий. Це ….як Rolls-Royce, навіть не «Мерседес». Це річ без якої не може бути сучасного виробництва. Це рівень хороших підприємств», – говорить співрозмовник.
Він також показує турецький гібочний станок, нову техніку та деталі, зроблені за її допомогою. Андрій каже, що до війни в них був потужний конструкторський відділ з 5 людей. Та з сумом додає, що зараз лишився один фахівець.
«Рік я не їздив в Оріхів. Мені дуже важко бачити як те, що я створював роками, намагаються знищити. Це моє життя. Мені дуже боляче. Мені пропонували порізати все. Людина сказала, що готова поїхати, порізати, щоб здати на металобрухт і гроші отримати хоча б якісь. Але я не можу це зробити. Нехай стоїть. Будемо вірити, що ми повернемось в Оріхів», – з болем каже Андрій.
Тим часом йдемо далі, доходимо до майданчика з готовою технікою. Виглядає яскраво і видно, що кожна машина складається з сотень чи навіть тисяч запчастин.
«До 3500 тисяч одиниць деталей в кожній», – каже.
«А скільки часу треба, щоб зібрати одну машину?», – питаю.
«Можна зробити за місяць однією людиною. А якщо колектив буде працювати, то і десять за місяць можна зробити», – говорить.
Підходимо до ротаційної борони – це техніка, завдяки якій можна зламати замерзлий ґрунт, аби до коренів озимої пшениці дійшов кисень.
«Це свого роду киснева маска для пшениці виходить», – кажу.
«Точно, можна і так сказати. Техніка ця потрібна, щоб пшениця не задихнулась і корені могли дихати», – додає.
Розкидувачі мінеральних добрив різних розмірів, зернометачі, культиватори, фронтальні навантажувачі – все це роблять тут.
«У нас майже в кожній області був свій представник. Ми продавали продукцію у Болгарію, Румунію, Германію. У нас постійно був ріст на 15 -20%. У нас було багато планів, але війна відкинула нас на 10 років назад. Ми випали з ринку, бо більше року не працювали. Спочатку все перевозили, потім більше року ми витратили на те, щоб підключити обладнання, все розставити», – пояснює Андрій.
Зараз йому доводиться вдруге «ставати на ноги». Каже, що максимально на роботі зосередився, бо вона йому зрозуміла, він знає, що робити, кому продати, як говорити з фермером.
«Кожен має робити те, що може. Треба думати про позитив, якщо думки негативні, то і навколо буде тільки негатив. Мені, як керівнику, віру треба в людей вселяти. Треба і себе тримати в руках і за колектив піклуватись. Люди – головне», – запевняє.
Він пояснює, що попри малі площі, безпекові ризики, нестачу кадрів підприємство не може дозволити собі працювати маючи пусті склади. Інакше наблизитися до довоєнних показників та повернути втрачені потужності не вийде.
Для інформації
За даними Державної податкової служби за 1 квартал 2025 року до Запорізької області було релоковано 210 (юридичних осіб) та 11 (ФОП). У той же час із Запорізької області до інших областей релокувалися 47 (юридичних осіб) та 121 (ФОП).
Ця публікація була підготовлена в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов'язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.
Джерело: 061.ua