Вони чули голоси рятувальників, чули, як працює важка техніка і не вірили, що їхні крики про допомогу зможуть почути та витягти з-під завалів зруйнованої квартири.27-річна Анна Купрієнко та 25-річний Юрій Федірко були в будинку, в який вночі 2 березня влучила ворожа ракета. Молоде подружжя жило на 4-му поверсі. Прокинулись після першого вибуху, побачили в своїй квартирі … квартиру сусідів з п'ятого поверху. Від удару вона провалила бетонні плити.Анна з Юрієм побігли до ванної кімнати, де ховались раніше під час повітряних тривог, але її відкинуло до коридору і там привалило.Сьогодні в обласному управлінні ДСНС Анна вперше після трагедії побачила обличчя рятувальників, які знайшли та витягли їх із зруйнованого будинку. Дівчина прийшла на зустріч разом із мамою, бульдогом Мірою, яку вдалось знайти під уламками через 2 доби після удару. Чоловік Ані ще у лікарні."Чула голоси, але не пам'ятаю облич"Ці слова Аня сказала і тоді, коли проводилась рятувальна операція і повторила їх сьогодні. Вона досі у важкому моральному стані. Те, що залишилось від будинку, ще не бачила. Каже, що не готова йти туди."Прокинулись від першого вибуху. Я подумала, що вікно вибито, а потім зрозуміла, що 5-й поверх впав до нас в квартиру… Ми завжди ховались у ванній, бо бомбосховища немає, тож побігли в ванну, але не добігли, нас відкинуло в коридор і присипало. Добре що в ванну не добігли, як потім мені сказали, від ванної нічого не лишилось… діра лише. Ми з чоловіком взагалі не сподівались, що нас почують. Я посадила собі голос тоді, так кричала. Спочатку було спекотно і потім сильний запах сірки. Дихати було важко. Почули машини, які працювали на вулиці. Ми кричали і чули як рація працює. Рятувальники почали говорити, що чують голоси – жіночий і чоловічий, а ми боялись, щоб рятувальники не пішли. Кричали дуже, аж поки вони не сказали, щоб ми не витрачали сили, що вони вже знають, де ми є… коли побачила через дірку, яку вирив рятувальник, його руку, то не могла відпустити її. Він передав мені воду. Дуже пити хотілось. Чоловік мене підштовхував, щоб я пролізти могла в ту норку", – розповідає Аня.Рятувальники, які тоді працювали на місці, кажуть, що це був дуже складний випадок. Конструкції будинку почали руйнуватися, стіни розходились."Коли ми з такими ситуаціями стикаємося, то в нас лише одна думка: врятувати людину і все, більше ніяких інших думок. Все інше відходить на другий план. Але коли вже людину врятовано, то на душі таке настає, що не передати словами", – говорить начальник другої державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Запорізькій області Павло Бузовський. Це власне його за руку тоді тримала Аня."Коли проводилось обстеження зруйнованих конструкцій, ми шукали чи є люди, які потребують допомоги, надійшла інформація, що на четвертому поверсі чули голоси і було прийнято рішення, провести там розвідку. На автодрабині піднялися до зруйнованої квартири. Багатотонні уламки, плити бетонні, домашні речі … аж раптом люди повідомили, що вони бачать світло від наших ліхтарів і ми визначили, де вони знаходяться. Я визначив тільки одне місце, через яке могли до них дістатися. Стіни тріщали і могло статись подальше руйнування, тому рухати уламки не можна було. Почав рити тунель до них. Жоден інструмент не можна було застосувати, тож рили вручну. Коли розширив тунель наскільки це можливо, запропонував Ані і Юрі аби вони спробували пролізти цим тунелем. Ми могли дотягтися один до одного руками. Я сказав Ані, що візьму її за руки і буду намагатися витягувати, а вона нехай як зможе допоможе мені", – розповідає Павло.Сьогодні він зізналася, що коли Аня повідомила йому вагітність, то дуже злякався, бо переживав, що вагітна жінка не зможе пролізти через той невеликий тунель, який вдалось зробити. Але коди почув, що термін вагітності невеликий, то видихнув з полегшенням."Витягли її, перевдягли, по автодрабині передали медикам. У Юри була притиснута бетонними уламками рука і нога. Самостійно він рухатись не міг. Пролізти до нього теж не можна. Я йому запропонував вільною рукою намагатись вивільнити руку, яка придавлена. Він це зробив. З ногою було ще складніше. Вага уламків була дуже велика. Рухати уламки не можна, бо тоді б його точно придавило. Потрошку він вивільнив ногу. Ми зупинили йому кровотечу на руці на місці. Травма руки дуже важка, передали медикам… Скільки тривала рятувальна операція? Не можу сказати, бо працював і думав про те аби врятувати людей", – розповів Павло.Інший рятувальник Антон Заболотний встановлював розпорки, аби втримати стіни будинку, які буквально розходились на очах."Ми виїхали на місце події не чекаючи кінця повітряної тривоги, бо ми отримали інформацію, що є руйнування житлового будинку і було заявлено, що є пожежа, що ускладнювало рятувальні роботи. На місці почали опитувати людей, аби вони сказали, в яких квартирах можуть бути постраждалі. Одна жінка сказала, що в квартирі на четвертому поверсі є діти. Це вже потім до мене дійшло, що діти можуть бути різного віку. Ми почали обстеження 4-го поверху, я почав кричати чи є хто під завалами і почув Аню. Вони просили про них не забути. Стіни відходили, ми встановили розпірки, щоб плиту підтримувати і далі вже діяли Павло та інші хлопці", – розповів він.Чоловік Ані ще в лікарні."На лівій руці розтрощено суглоб, треба протез буде, мабуть, зробили пересадку шкіри", – додала вона.Сьогодні під час зустрічі із рятувальники, вона запропонувала Павлові стати хрещеним для їх дитинки. Він погодився.Разом з Анею сьогодні була її мама, Ірина та собака Міра, яку також вдалося витягти з-під завалів будинку. Щоправда тваринка чекала на своє спасіння дві доби."Коли ми дізнались, що наша собака жива, ми так зраділи, що кричали від щастя на всю лікарняну палату. Це чудо. Добре, що вона до нас не бігла тоді, її засипало б і добре, що ми не встигли добігти до ванної кімнати", – сказала Аня.
Джерело: 061.ua