Мелітопольський окремий батальйон Запорізької окремої бригади територіальної оборони з перших днів війни несе службу на Запорізькому напрямку. Раніше ми розповідали, що батальйон разом з гірсько-штурмовою та десантною бригадами брали участь в боях за Малинівку, що на Гуляйпільщині. Зараз хлопці б’ють ворога на першій лінії фронту, де ми з ними і зустрілись.
Командир роти, молодший лейтенант Михайло Новосельцев. В цивільному житті – журналіст «Стоп корупція». Він родом з Криму, де востаннє був в 2014 році. Після анексії – виїхав на Херсонщину, жив в Генічеську. В 2014 – 2015 рр. він, у складі 28-ї ОМБ воював на Донеччині. Михайло вірить, що зможе повернутись в рідний Джанкой, каже, що заїде туди на якійсь легкій броньованій техніці.
Він людина не з лякливих, має холодний розум та вміє приймати рішення. Зізнається, що страшно було 26 – 27 лютого, коли ворог був поблизу Гостомеля.
“Я боявся, що вони зайдуть в адміністративні кордони Києва. Адже оборона України залежить, в першу чергу, від того, в чиїх руках знаходиться Київ. Якщо б Київ захопили, то важко було б говорити про оборону”, – каже він.
Разом з ним ми їдемо на позиції до наших військових, проїздимо через село Ольгівське, яке кожен день є в зведенні ОВА. Там село згадується, як населений пункт, яке постійно обстрілює ворог. На жаль, назвати його селом досить складно, бо від нього лишилась одна вулиця, на якій – один будинок і напрямок (навіть не дорога).
Дорогою Михайло розповідає про ситуацію на фронті та каже, що в Криму знає багатьох нинішніх колаборантів. Виявляється, що в училищі він навчався в одному батальйоні з так званим “губернатором” Криму аксьоновим.
Приїздимо на позиції, де знайомимось з бійцями, майже всі – із Запоріжжя.
Боєць на ім’я Руслан до війни працював слюсарем на запорізькому заводі. Показує нам “трофейний” кулемет Калашникова.
“Він має стояти на танку або БМП-3. Має бути прикріплений намертво до башти. Ми його переробили. Він став тепер легшим і він завжди готовий до виконання бойових завдань. Це кацапський, ми витягли його з річки, а БМП, на якому він стояв, вже служить в морській піхоті”, – розказує боєць.
Командир взводу Микола (позивний “Хром”) працював інженером-металургом на одному з запорізьких підприємств. 26 лютого вже був у військкоматі. Каже, кожен день бачить ворога у бінокль.
“Навпроти нас стоять морпіхи, механізований полк. Не знаю, звідки я та побратими беремо сили. Іноді буває дуже важко, але коли є гарний тил, то воювати легше. Я знаю, що моя родина зі мною і підтримує мене”, – поділився «Хром».
Микола додає, що ворог “пригощає” їх кожен день, насипає і з авіації, і з мінометів. Під мінометний обстріл потрапили і ми, перечікували його разом з військовими в окопах. Поки рахуємо “виходи” та “прильоти”, знайомимось з аеророзвідником “Кузьмичем”. Йому 34 роки. Позивний в нього залишився з часів АТО. Чоловіку двічі щастило – вдалось вийти з оточення ворога.
“Зараз ми боронимо Запорізький напрямок. Це не їхня земля, а наша. Я тут виріс, тут живу, тут мої рідні. Я бачив, як моє село обстрілювали, били по всьому підряд, на танках зайшли ворожі солдати з обох боків села. Це другий раз в житті мені вдалось вийти з пекла. Але я бачив, як горить все в селі і стало так боляче. Хочеться повернутись, звільнити все, щоб люди працювали на полях”, – говорить “Кузьмич”.
На згадку про малу батьківщину він носить на бронежилеті іменну ложку – це єдине що залишилось від рідного дому.
Джерело: 061.ua