З білоруськими добровольцями журналісти 061.ua познайомились у Запоріжжі на фотовиставці під назвою «Полк Калиновського: довга подорож додому». Присвячена вона історії підрозділу “Полк імені Кастуся Калиновського” та показує його бойовий шлях. Підрозділ захищає Україну з перших днів повномасштабного вторгнення. Більше того, частина білоруських добровольців брали участь в АТО/ООС.
ДОВГА ПОДОРОЖ ДОДОМУ
“Я доєднався до підрозділу, коли у нас була ще рота. Дуже швидко підрозділ став батальйоном і потім – полком”, – розповідає один з добровольців, якого звати Костянтин Сушик (позивний “Кос”).
Йому 36 років. До 2022 року він взагалі не мав військового досвіду та не служив в армії. В цивільному житті був дизайнером.
“Для мене це все нове. Ці чотири роки, які я на війні, можна помножити на три чи навіть на п’ять. Мені важко сказати, скільки тут за рік проходить”, – каже “Кос”.
Він зізнається, що в Білорусі його звинувачують у державній зраді, бо брав участь в масових заходах проти режиму Лукашенка у серпні 2020 року.
“Мені вже казали, що якщо не з’явлюся до суду, то за мною прийдуть. Вирішив не чекати, коли прийдуть, бо розумів, що мене засудять надовго”, – каже “Кос”.
За законами Білорусі, йому загрожує пожиттєве увʼязнення або навіть смертна кара.
Він розповідає, що долучився до війська, бо хотів показати українцям, що білоруси поруч, разом з ними.
«З території нашої країни до України заходили російські війська. Наша головна мотивація – показати, що ми – не Лукашенко, ми завжди підтримували братські стосунки з українцями. Я завжди тут відчував себе другом і для мене було боляче, коли в перші дні війни, я відчув на собі, що я дуже швидко стаю тут ворогом. Саме через те, що з території моєї країни йдуть ворожі війська», – пояснює «Кос».
Боєць додає, що частина білорусів не просто підтримують, а реальними справами показують своє ставлення до українців.
Коли “Кос” виїжджав з Білорусі, то думав, що, можливо, проведе в Україні близько трьох місяців і потім повернеться додому. Мовляв, за цей час вдома все стихне.
“Взяв із собою одну сумку з думкою, що скоро повернуся. Але подорож затягнулася”, – говорить.
З початку повномасштабного вторгнення підрозділ брав участь у бояв на Київщині, Харківщині, Миколаївщині, Херсонщині, Донецькому та Запорізькому напрямках. З посмішкою розповідає про реакцію бійців, коли вони чують білоруську мову.
“Коли я кажу, що я з Білорусі, мій позивний “Кос”, то бачу ось такі очі (показує великі очі). Люди дивуються, бо війна це страшна штука і самовільно мало хто йде. Тож, не дивно, що дивуються, чому я, маючи можливість не бути тут, стою разом з ним. Ми завжди чуємо добрі слова”, – розповідає боєць.
Найважчим моментом на війні він називає втрату командира розвідки – Павла Суслова (“Волат”). Його називають одним з засновників Полку Калиновського.
“Я був на тому завданні, де він загинув. Це був мій перший бойовий виїзд. У кожного з нас є побратими, втрата яких залишається назавжди в серці”, – говорить Костянтин.
Павло Суслов воював з 2016 року (АТО). Мав багато поранень. За словами побратимів, деякі поранення були дуже важкими, але він проходив лікування, реабілітацію і повертався до війська.
“Він був людиною війни. Народився таким, мабуть. Він передав нам багато досвіду. Він загинув, коли підрозділ був на позиціях поблизу залізничної станції Калініндорф. Потрапив під розтяжку і не вижив”, – згадує “Кос”.
“Кос” показує світлини, які зробив на різних ділянках фронту. Серед них є фото із Степногірська. Саме воно перемогло в одному з міжнародних фотоконкурсів.
Найбільш вразив його Бахмут. Боєць розповідає, що вони провели там “шмат життя”.
“Але я можу сказати, що людина звикає до зруйнованих будинків і будівель, поранених людей. І все це стає не таким значимим, коли бачиш свого побратима, який поранений чи загинув. Втрачати дуже боляче. Двоє наших побратимів нині у російському полоні і ми про них нічого не знаємо, росія відмовляється нам віддавати їх”, – розповідає співрозмовник.
За його словами, бійці “Полку Калиновського” вважають росію таким самим ворогом для Білорусі, як і для України.
“Білорусь перебуває під окупацією також. Якщо Україна буде окупована повністю, то Білорусь чекає такий самий сценарій. Ми робимо з українцями одну справу. Ми підтримуємо вас, ми дійдемо до кінця. Думаю, що ви нас підтримаєте, коли підемо додому”, – додав “Кос”.
ВІЙНА ПОДАРУВАЛА ДРУЗІВ
Його побратим і автор частини фоторобіт, представлених на виставці, Євген Журавський (“Салам”) доєднався до підрозділу у вересні 2022 року, до того був в лавах ТрО. Брав участь у боях у Часовому Яру, був командиром мінометного розрахунку.
На питання, а чи багато ворожих цілей вдалось знищити його розрахунку, відповідає, що це дуже великий перелік. Він згадує Бородянку і те, як був шокований тим, що там побачив. Саме тоді він зрозумів, що хоче знімати війну.
Так само, як і “Кос”, говорить, що від того чи зможе Україна зупинити росію і наскільки зможе послабити її, залежить майбутнє Білорусі.
“Мій дім у Білорусі. Впевнений, що колись повернусь додому. Шлях довгий, але я впевнений, що повернусь. Скажу щиро, коли я виїжджав у 2020 році, то сумнівався, що може бути настільки кепсько. Думав, що буде стандартна білоруська історія, коли режим Лукашенка закручував гайки опозиції”, – розповідає Євген.
Йому 34 роки, раніше він працював на будівництві, займався електромонтажем, був слюсарем. Військовим взагалі бути не хотів і не думав про це.
“Але війна дала мені велику кількість друзів, навчила мене вживатись з людьми, з якими у мене різнять погляди, бо коли ви сидите в одному окопі, то все одно, хто, за кого голосував. Важливі людські якості. Війна дала мені друзів, з якими я багато чого пройшов. Білоруська та українські мови найбільш подібні. Близько 80% слів подібні і не зрозуміти один одного дуже складно (посміхається). А Запоріжжя мені нагадує Мінськ. Один з моїх побратимів у 2024 році вперше приїхав до Запоріжжі і сказав, що це маленький Мінськ, архітектура дуже схожа”, – сказав на завершення розмови Євген.
Джерело: 061.ua