5 грудня Заводський районний суд Запоріжжя заочно виніс обвинувальний вирок колишньому правоохоронцю з міста Дніпрорудне Костянтину Лисенку. Його визнано винним у колабораціонізмі та воєнних злочинах під час російської окупації частини Запорізької області: незаконному позбавленні волі мирних мешканців із жорстоким поводженням, їх примусовому переміщенні. За ці дії Лисенка засудили до 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Що відомо про обвинуваченого
43-річний Костянтин Лисенко з 2005 року працював на різних посадах у правоохоронних структурах України. Спочатку він прийшов стажистом до місцевого відділку поліції Дніпрорудного, у 2014 році був оперуповноваженим оперативно-пошукового відділу карного розшуку, але у 2015 році не пройшов переатестацію та за повідомленням СБУ, був звільнений зі служби у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності через незаконне поводження зі зброєю.
Після повномасштабного вторгнення Росії, за версією слідства, Лисенко добровільно перейшов на бік окупантів та зайняв крісло керівника так званої «народної міліції» у новоствореному «Днепрорудненском районном отделе милиции». Ця структура була частиною окупаційної адміністрації Російської Федерації, яка узурпувала владу в місті, що опинилося під окупацією з 13 березня 2022 року.
За даними обвинувачення, обіймаючи зазначену посаду, Лисенко залучав інших правоохоронців та схиляв їх до незаконного співробітництва з окупаційною владою, а також незаконно ув’язнював захищених цивільних осіб, що не мали стосунку до Сил оборони України, застосовуючи при цьому фізичне та психологічне насильство.
Потерпілі та свідки: хто фігурує у справі
За матеріалами слідства, у травні 2022 року Лисенко скоїв свій перший злочин на займаній посаді. Разом з іншими невстановленими силовиками вночі, 26 травня, він проник до будинку місцевої мешканки на той момент 57-річної Тетяни Ш. Із застосуванням насильства та погроз фізичною розправою вони позбавили її волі й під примусом відвезли до місцевого відділку поліції. Жінку утримували за «антиросійські настрої» в ізоляторі понад вісім місяців без законних підстав, повідомлення причин чи пред’явлення обвинувачень. Потерпіла пережила численні побиття, зокрема металевою палкою та пістолетом, у неї були вибиті зуби, їй постійно погрожували вбивством, знущаннями, змушували мити туалети, та створювали умови, що принижували людську гідність. У січні 2023 року, перебуваючи в незаконному ув’язненні, Тетяна підписала документ про відмову від російського паспорта, після чого їй повідомили про примусове «видворення» (фактичну депортацію) за межі Дніпрорудного, посилаючись на указ так званого губернатора захопленої частини Запорізької області «О мерах ответственности за совершение отдельных правонарушений, посягающих на общественный порядок и общественную безопасность». Їй та ще одному чоловіку, який перебував поруч з нею в ув’язненні, наказали під примусом рухатися пішки в бік Запоріжжя, попри те, що частина шляху була замінована.
У грудні 2022 року на вулиці місцевого мешканця 47-річного Родіона Я. зупинили представники окупаційної поліції та наказали пройти з ними до будівлі райвідділку. Чоловік, який працював електромонтером на місцевій станції, пробув у камері для полонених майже місяць. Там його допитували та били двоє поліцейських, один з яких, каже обвинувачення, був Лисенко, а інший – невідома особа з позивним «Внук». Вони розпитували про допис у соцмережі проти окупантів, де він написав, що потрібно «різати русню та підірвати ялинку». Утім, жодного суду й офіційних звинувачень не було. Під час допитів йому надягали на голову целофановий пакет і замотували липкою стрічкою. Пізніше він написав заяву на ім’я окупаційного «губернатора» про відмову від російського паспорта. Тоді його разом із Тетяною примусово видворили. Вже у Запоріжжі він зміг звернутися за медичною допомогою та повідомити українським правоохоронцям про злочин.
Крім цього, згідно з матеріалами слідства, 7 листопада 2022 року близько шостої ранку у місті Василівка Лисенко разом із групою підлеглих зупинив евакуаційну колону на пункті пропуску поблизу АЗС. Із застосуванням психологічного тиску та погроз фізичною розправою у фермера-пенсіонера з Херсонщини, який намагався виїхати з сім’єю на підконтрольну Україні територію, відібрали новий автомобіль Volkswagen Touareg, що належав агропідприємству його сина – ТОВ «Дружба-5». Автомобіль було вилучено без згоди 70-річного власника у відділку поліції міста Василівка з корисливих мотивів – для особистого використання. Пізніше слідство встановило, що цей автомобіль був виставлений на продаж на російському маркетплейсі «Avito.ru». Завдана шкода становила 1,8 мільйона гривень, що підтверджено висновком транспортно-товарознавчої експертизи. За даними слідства, ці дії були кваліфіковані як воєнний злочин у формі пограбування, оскільки, як зазначає прокуратура, обвинувачений разом зі спільниками розпорядився відібраним автомобілем на власний розсуд, що не було виправдано жодною військовою необхідністю.
Усі ці дії відбувалися в умовах міжнародного збройного конфлікту, визнаного резолюціями ООН та іншими міжнародними організаціями, і порушували норми міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевські конвенції 1949 року та Додаткові протоколи до них.
Потерпілими у справі визнані цивільні особи, які перебували під захистом міжнародного гуманітарного права як жителі окупованої території. Стосовно трьох потерпілих були вчинені протиправні дії, що полягали у жорстокому поводженні.
«Вчинені дії є порушеннями законів та звичаїв війни, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Лисенко усвідомлював захищений статус потерпілих як цивільних осіб, діяв у зв’язку з конфліктом, з корисливих та ідеологічних мотивів, використовуючи узурповану владу. Це включає нелюдське поводження, нелегальне ув’язнення та примусове переміщення, що суперечить статті 438 Кримінального кодексу України та нормам Женевських конвенцій», – зазначив у коментарі журналістам прокурор Владислав Туркін.
Доказова база та свідчення потерпілих
Свідками в справі виступили всі потерпілі, окрім Тетяни Ш. Через погіршення стану здоров’я жінка не дочекалася вироку та померла у серпні цього року.
Електромонтер розповів, що ще до ув’язнення знав Костянтина Лисенка як поліцейського, якого вигнали зі служби. Коли у вайбер-групі місцевих жителів він побачив його фото з новим статусом, то впізнав та переслав знайомому. З його слів, під час ув’язнення серед поліціянтів, що його допитували, був і Лисенко. Попри те що силовики були в масках, він упізнав його за голосом. Також саме Лисенко, за його словами, відвіз його у Василівку після видворення та пригрозив застрелити, якщо ще раз побачить.
Потерпілий фермер надав детальний опис зовнішності чоловіка, який забирав його автомобіль, і впізнав Лисенка на фото. Він зазначив, що той був без маски, коли оголошував фіктивні звинувачення про «підроблений техпаспорт», погрожував автоматниками та фактично примусив перевантажити речі й добиратися до Запоріжжя вже маршруткою. Потерпілий розповів, що всі погрози сприймав як реальні та відчував небезпеку для життя.
У суді також свідчили інші цивільні особи, яких утримували в комендатурі Дніпрорудного разом із потерпілими, і вони впізнали Лисенка серед співробітників окупаційної поліції. Свідчення надали й колишні українські колеги обвинуваченого, які підтвердили факт переходу на бік окупантів та переслідування правоохоронців, залучених до кримінальної справи, після якої Лисенка було звільнено. Однією зі свідків стала волонтерка, яка працювала в Кам’янському та доставляла по селах генератори. У січні 2023 року вона побачила, як через заміноване поле бігли чоловік і жінка та благали про допомогу. Це були Тетяна та Родіон, які йшли з Василівки. Вона допомогла їх доправити та зазначила, що шлях, яким вони рухалися, був надзвичайно небезпечним і його проходили не більше 15% людей.
Суд також дослідив висновки експертиз (транспортно-товарознавча експертиза), речові докази – записи фото та відео за участю Лисенка на посаді керівника «народної міліції» в окупаційних телеграм-каналах та підконтрольних медіа, а також телефонні розмови між співробітниками «народної міліції».
Прокурор Владислав Туркін наголосив, що позиція обвинувачення грунтувалася на доведених фактах нелюдського поводження, незаконного ув’язнення та переміщення, підтверджених потерпілими й експертизами, що відповідає тяжкості воєнних злочинів.
Захисник обвинуваченого з центру безоплатної правової допомоги Владислав Каратаєв під час заочного судового розгляду заявив, що не вважає доведеним факт скоєння Лисенком інкримінованих йому злочинів. З огляду на досліджені докази адвокат просив виправдати обвинуваченого.
Врешті, розглянувши всі докази та свідчення, суд постановив засудити Костянтина Лисенка до 14 років позбавлення волі за колабораційну діяльність через добровільне зайняття посади в незаконному правоохоронному органі та до 11 років – за скоєння воєнних злочинів.
«Визнати винним та остаточно призначити покарання у вигляді 14 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, місцевого самоврядування та органах, що надають публічні послуги, строком до 14 років, з конфіскацією всього належного йому майна. Строк відбування покарання рахувати з моменту затримання та початку реального виконання покарання. Строк додаткового покарання обчислювати з моменту відбуття основного. Міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін», – зачитав суддя Руслан Сінєльник під час оголошення вироку.
Крім того, суд задовольнив цивільний позов агропідприємства ТОВ «Дружба-5», стягнувши з Лисенка 1,8 мільйона гривень вартості викраденого автомобіля як відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.
«Суд підтримав позицію прокуратури. Вважаю, що це рішення є справедливим і відповідає тяжкості скоєних злочинів. Цей вирок один із кроків у забезпеченні невідворотності покарання за воєнні злочини», – зазначив прокурор Владислав Туркін після оголошення вироку.
Рішення суду набуде законної сили після закінчення терміну на апеляційне оскарження, якщо таку скаргу не буде подано. Сторона захисту має 30 днів з моменту проголошення вироку для подання апеляції.
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту IWPR «Правосуддя наживо».
Джерело: 061.ua