Володимир Колесник — засновник Dream Hostel Zaporizhzhia, який з початку повномасштабного вторгнення надав прихисток для внутрішньо переміщених осіб та цілих сімей з Донецької та Запорізької області, що рятувались від війни. За 8 років існування у стінах цього місця відбулося багато зворушливих історій —возз’єднання сімей, поява на світ малюків, щирі сльози та туга за близькими і, звичайно, що надія на порятунок. Підприємець каже, що одного разу мав за честь, поселити в своєму хостелі обмінених після полону захисників. Ми розпитали у Володимира Колесника про те, за рахунок чого існує готельний бізнес у Запоріжжі під час війни, як він зустрічав колони з Маріуполя та чому він ставить на перший план задоволення, а не прибуток
Як покинути банківську справу і наважитися відкрити хостел мрії, коли навкруги ніхто не вірив в успіх цього проєкту
«У нас за перший рік роботи були гості з 49 країн світу. А загалом за весь час існування ми прийняли людей з більше ніж ста країн світу. Ось ви можете побачити зверху стрічку з прапорами тих країн, представники яких до нас завітали. Коли, наприклад, гість з Фінляндії у нас зупинявся, то ми давали йому прапорця і він його вішав, або ж він дуже радів, коли бачив, що хтось вже був тут серед його співвітчизників. Я пам’ятаю ці моменти, коли сидиш у холі хостелу і не розумієш, на якій мові тут розмовляють, бо стояв такий суцільний гомін. І для мене це кайф. Тому моє найбільше бажання — повернутися в такі часи. А це буде після нашої перемоги. Я вірю в це і в перспективу Запоріжжя також», — розпочинає свою історію Володимир Колесник.
Dream Hostel Zaporizhzhia для нього — це не просто бізнес, а друга домівка, яку він повністю облаштував своїми руками. В дизайні можна побачити стіну з аркою з елементами лего- конструктора, або ж декор у вигляді 10 тисяч монет на дверних відкосах чи креативне прикрашання стелі та стін за допомогою вінтажних ключів.
Підприємець розказує, що виріс в родині педагогів, а після закінчення істфаку займався археологією. Після цього працював 7 років в банках і в якийсь момент зрозумів, що хоче започаткувати власний бізнес. Спочатку він відкрив інтернет-магазин трикотажу і все було більш-менш добре, аж потім в соцмережах Володимир випадково натрапив на історію засновників мережі Dream Hostels, що на той час була найбільшою мережею хостелів у Східній Європі. Саме в той час вони відкривали свій перший проєкт у Варшаві і детально описували в своєму блозі про це.
«Коли я їхав по особистим справам у Київ, то написав їм і сказав, що хотів би подивитися, як працює їх хостел. Я познайомився з ними, поспілкувався, розпитав про цифри, а на зворотному шляху вже накидав план на серветці в потязі. А потім так склалося, що мій товариш сказав, що в нього є кошти і він запропонував подумати над спільним проєктом. Для себе я вже зрозумів, що дуже хочу робити хостел і мене не зупинило навіть те, що пізніше він сказав, що не вірить в успіх хостелу у Запоріжжі. Це був 2016 рік. Навкруги всі навколо обґрунтовано, докладно, чесно та відверто казали мені, чому це все не вийде. Але суть підприємництва, як на мене, полягає у «легкій відмороженості». Девіз підприємця – недоумство і відвага», — шуткує наш герой.
Разом з дружиною, зайнявши кошти, Володимир побудував хостел на 500 квадратних метрів і називає це місце — роботою мрії, де він може втілити в життя всі ідеї в дизайні, проводити цікаві публічні заходи і знайомити гостей з нашим містом.
У хостелі нараховується 16 кімнат — від приватних з власним санвузлом до восьмимісних. Всього Dream Hostel Zaporizhzhia нараховує загалом 83 спальних місця. У Google відгуках він має один з найбільших рейтингів — 4,8 бали.
Власник зазначає, що для нього з самого початку надважливо було спілкуватися з гостями особисто, не делегуючи ці задачі лише адміністраторам. Спілкування він називає «маленькою подорожжю» і сприймає це як етап встановлення довірливих взаємовідносин.
«У нас був нормальний туристичний хостел, але це все скінчилося в 2019 році з появою ковіду. З того часу розпочалася якась низка катастроф. Коли ми лише на другий рік після відкриття розпочали хоч трошки заробляти, то вирішили розширитись і це розширення потягнуло на таку ж суму коштів, що й запуск. І як тільки ми набрали цих боргів, то перейшли в пандемію… Після того, як пандемія поступово почала спадати, у місті активно розпочали будувати мости, до нас заїхали та поселилися містобудівники і здавалося, що ситуація розпочала трошки стабілізуватись, як все зруйнувала війна», — згадує важкі часи Володимир Колесник.
Як війна змінила роботу хостелу і його постояльців
Володимир каже, що до останнього не вірив в можливість повномасштабного вторгнення. 22 лютого 2022 року він планував показати 10-річному сину Європу і побачитися з другом в Німеччині. Листування з товаришем щодо найближчого візиту він закінчив словами «якщо війни не буде», які виявилися пророчими.
«В перший же день великої війни наш хостел починає заповнюватися біженцями. Дуже багато приїздило людей саме зі сторони Маріуполя. 24 лютого до нас приїхала перша сімейна пара з дітьми. А далі… мені здається, що наступні декілька місяців пройшли ніби одним днем. Я за перші три місяці ночував вдома декілька разів, бо спав переважно тут, в холі на цьому диванчику, бо комендантська година розпочиналася тоді дуже рано, а мені необхідно було зустрічати колони з людьми. Вони могли приїхати і о другій годині ночі і пізніше. Наш хостел і був створений для того, щоб стати, як я це називаю «точкою на шляху». Просто у мирний час це точка для подорожей, фестивалів та концертів, а під час війни тут люди могли переступити з бомбардувань та жаху до відносного миру та підтримки», — пояснює підприємець.
Володимир пояснює, що насправді він ніколи не розмірковував над тим, як так сталося, що хостел став прихистком для переселенців. Він принципово відмовився від того, щоб зробити щось на зразок шелтеру і категорично відмовився від гуманітарної постільної білизни, використовуючи готельну білизну, готельні предмети гігієни — маленькі шампуньки, гелі та мильця, щоб дати людям відчуття, що вони потрапили в нормальне життя, що вони важливі гості і заслуговують поваги після всіх тих страждань, через які їм довелося пройти.
«Для мене дуже важливо будо дати їм відчуття звичайного життя, безпеки, що вони знаходяться в нормальному місці з чистою білизною, хоча, звичайно, що ознаки бардаку тут були. Наприклад, від нас втекла наша прачка, бо обслуговувати їй необхідно було одночасно більше 80 осіб, а це дуже великий об’єм. І ми почали прати в звичайних побутових машинках, які у нас є для гостей і сушилися вони по всьому хостелу. Всі гості по черзі тут стояли, прасували, хтось готував їсти. У мене тут на певний час «застряг» шеф-кухар одного з ресторанів і він готував обіди», — згадує Володимир.
На диво, підприємець каже, що взагалі не було проблем з пошуком продуктів чи одягу, бо якось всі люди навкруги об’єдналися і просто почали знайомі і не дуже знайомі люди привозити все необхідне для евакуйованих осіб – одяг, гігієну, ліки, харчування для дітей і дорослих. Засновник каже, що йому залишалося лише розподіляти все необхідне між людьми, яких він встигав приймати.
Дуже важко триматися було емоційно, бо кожна людина, кожна родина переживала особисту трагедію – хтось втратив близьких, хтось був змушений розлучитися з коханими, хтось втратив домівку і сенс життя. Але немало було і позитивних історій, що вселяють надію.
«Була у нас сім'я з Бердянська — молода пара у них двоє маленьких дівчат і дружина була при надії. Коли розпочався пологовий процес ми довезли її у лікарню, а поки вона там перебувала, встигли обладнали кімнату дитячим ліжечком, привезли одяг, пелюшки, памперси, дитячу косметику. Загалом вони, мабуть, місяці два-три у нас прибули. А потім приїхав хлопець з Волновахи з дочкою. Його дружина залишилася в лікарні в окупації. А його самого побили там, лише через те, що в нього на будинку був тризуб. Його донечці на той час було близько 6 років і вона не відходила від нього весь час, поки він намагався знайти спосіб врятувати дружину. Через декілька місяців йому вдалося це зробити. Ви б бачили, як його це надихнуло, він всім нам її показував, знайомив нас», — згадує про ті часи Володимир.
Пізніше в хостелі можна було почути історії маріупольців, які з батареї зливали воду, щоб поїти дітей, шукали продукти в розбомбленому місці і виривалися з пекла в простріляних авто.
«У середині березня я отримав ввечері дзвінок від хлопців, які попросили знайти місце для ночівлі для 15 захисників, бо не хотіли їх селити в казарми. Тоді пройшов найперший обмін і повернули наших хлопців — снайперів, артилеристів, морську піхоту. І серед них був Роман Грибов, якого вважали автором фрази про “русскій воєнний корабль”. Він на той момент взагалі нічого не знав про свою славу і про те, що вже пів країни обклеєно плакатами та наліпками з його цитатою, хоча наскільки я розумію, насправді не лише він, а всі вони це кричали, просто Роман опинився ближче до мікрофона. Серед цих обмінених військовослужбовців були і зовсім юні хлопці з Нацгвардії. Ми всіх їх розмістили. Вони вперше за 20 днів змогли помитися, переодягатися, змінити труси. Вони розповідали, як їх розміщали в маленьких камерах по 20 осіб, вони лежали на полу і висмоктували біля дверей, свіже повітря. Вони мали травми після ударів, але вони були щасливі, що знову повернулися додому», — каже Колесник.
Як до хостелу, доєднався новий бізнес у вигляді піцерії та їдальні-кафетерію
Влітку 2022 року хостел поступово розпочав знову виходити в комерційний режим і лише місяць пропрацював нормально, поки не сталася трагедія з обстрілом гуманітарної колони на авторинку. Під час обстрілу постраждали і декілька постояльців хостелу і з того часу закрили транзит у Запоріжжя.
«Ми пропрацювали місяця чотири майже пусті, аж поки не з'явився нормальний такий договір з командою будівельників, які займаються облаштуванням магістрального водогону на Марганець. І є ще одна будівельна компанія, можливо, це і не той контингент, на який я розраховував, але вони дають нам змогу нормально працювати, заробляти та виживати. Якось я майже вже всі борги по оренді за той період погасив. Мені ще дуже пощастило, що власники цієї будівлі, де ми знаходимося, вони максимально лояльні, знизили орендну плати і навіть надали якийсь там безкоштовний період. Я навіть сам не розумію, як так склалося, що в цей складний час, біля мене опинилося так багато хороших людей. Ми якось всі намагалися один одному допомогти в ті складні часи. Наприклад, дзвонить людина і говорить, що треба когось зустріти чи щось там перевезти. І ти все робиш і лише потім питаєш себе, а в взагалі, хто це тобі дзвонив?», — розповідає підприємець.
Майже весь персонал Dream Hostel Zaporizhzhia за цей час оновився і покращилася фінансова ситуація, загалом, саме за рахунок розселення представників будівельних компаній.
Також минулого року Володимир ризикнув і відкрив в цьому ж будинку, де знаходиться хостел, піцерію франшизи «Мавра» та їдальню-кафетерій «Ланч»
«Якщо чесно, то я дуже багато часу чекав, поки звільниться це приміщення. Я знав, що мені потрібна ця піцерія. Оскільки колишні власники приміщення емігрували, а ми 8 років тут разом працюємо, вони запропонували і ми купили ще їдальню. Тобто тепер у нас тут три напрямки, і я щодня бігаю від одного до іншого. Як і в хостелі, так і там, ми робимо акцент саме на якості обслуговування. Для мене хостел і піцерія — це все бізнеси про емоції. Мені дуже подобається цим займатися, мені не стільки важливі гроші, як якість цих коштів. Тобто, мені важливо, щоб кожна гривня, яка в мене є, вона мені подобалась. Так, хостел можна було б зробити набагато дешевше і прибутковіше, але мені дуже важливо, щоб мені було приємно цим займатися. Тому я маю за щастя тут зараз бавитись з декором, робити щось своїми руками. Як хтось говорив, що якщо ти знайдеш справу свого життя, тобі жодного дня не потрібно буде працювати. І це 100% про мене, бо я тут не розділяє своє життя на робочі дні та вихідні», — каже наостанок Володимир Колесник.
Джерело: 061.ua